Ромны. Romny. Ромни. інфо

In order to view this page you need Flash Player 9+ support!

Get Adobe Flash player

Ромни.інфо Тандем пресс Презентація книги Миколи Гриценка « Самар-і-я »
Презентація книги Миколи Гриценка « Самар-і-я »
Тандем-пресс
Понеділок, 24 червня 2013, 21:32      Ромни, Сумська область

« Я на землю прийшов перед літом і весна мені сили дала...»

М. Гриценко

 

5 червня 2013 року в приміщенні Роменської районної бібліотеки в оновленому  читальному залі творча інтелегенція Роменського району та міста зібралася на презентацію книги  «Самар-і-я » відомого українського поета, прозаїка, перекладача, журналіста, громадського діяча, члена Спілки письменників України, нашого земляка  Миколи Семеновича Гриценка.

 

Микола Гриценко написав чудову книгу «Самар– і – я » і того дня познайомив присутніх із нею. Ми дізналися, який кропіткий  і трепетний шлях відбувся для написання твору, що  був презентований. «Ці твори — про найдорожче для людини. Про пам´ять її серця. Про обличчя її дитинства. Про те, що стає групою крові її душі. Про те, що тримає її на світі» — так визначає твори своєї нової книги автор.

Серед сучасників залишилося мало письменників, які, продовжуючи традицію Довженка, пишуть про село. Серед них Іван Чумак, Степан Колесник, якого Михайло Слабошпицький назвав останнім охоронцем нашого українського села, котре вимирає. Адже чи не щомісяця безповоротно зникає з карти України декілька сіл. Таким охоронцем, що очевидно, виступає і Микола Гриценко.

Самар — це куток, частина рідного села письменника - Тимченки. Ще з дитинства для автора було загадкою: чому цей куток має свою межу — по хаті Якова Глянька, а його жителі називали себе самарянами, чому баби їздили на роботу окремими «самарською» і «тимченківською» ланками, чому окремо пасли череди корів самаряни й тимченківці. Якась внутрішня сила спонукала Миколу Гриценка відобразити їхнє буття у мікропланетарному світі. Основа їхньої філософії полягає в тому, що вони вміли розрізняти прожилки на листочках, відчували всі запахи — від найтонших до найгрубіших, мали по-язичницьки загострене відчуття рідної землі й світлі голови, не забиті цивілізаційним брудом. Авторові судилося через своє серце пропустити все це, художньо оформити, дещо змінити імена, але не прізвиська селян й залишити самарян живими на сторінках книги. Зараз вони вже в іншому світі.У книзі немає жодної новели, образу, портрету, від яких би не віяло добром. Бо самаряни й насправді були добрими людьми. При всіх своїх негативних рисах, які має кожен.

Микола Семенович Гриценко народився 9 травня 1962 року в селі Тимченки Недригайлівського району на Сумщині у звичайній сільській родині. Батько все життя пропрацював на фермі фуражиром, мама – в колгоспній ланці.

Потяг до слова у хлопця з’явився рано. Навчаючись у Козелянській середній школі, став юнкором Недригайлівської районної газети « Світло жовтня», де й було опубліковано його « перші проби пера ». Здебільшого це були нариси про односельців, етюди... Вірші Микола почав публікувати пізніше.

Після закінчення Козелянської десятирічки вступив на факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка. Успішно склавши творчі та обов’язкові іспити, 1979 року стає студентом першого курсу найпрестижнішого столичного вузу.

Місто Київ дав Миколі Гриценку нові знайомства та спілкування. Він відвідує творчі вечори відомих письменників, а свої вірші вперше пропонує до «стіннівки» факультету журналістики «Слово – зброя! ». Хоча варто зазначити, що стиль поезії, а пізніше й прози Миколи Гриценка ніколи не відзначався войовничістю. З перших рядків він позиціонує себе, як тонкий, образний лірик. Проте,  його перу притаманні й зболені рядки громадянських віршів, де він вболіває за рідну землю і свій народ.

Перша публікація Миколи Гриценка в періодиці зявилася у 1981 році на шпальтах газети «Комсомолец Донбасса» (під час  проходження виробничої практики в Донецькому комітеті телебачення і радіомовлення). Через рік його вірші опублікувала Київська газета «Молода гвардія».

Після завершення навчання два роки служить у лавах Радянської Армії у одній з військових частин м. Біла Церква, Київської області. Там він пише свою першу повість «Довго кувати зозулі», яку свого часу схвально поцінував Олесь Гончар, порадивши її видрукувати окремою книжкою.

В червні-липні 1986 року в складі військових підрозділів М.Гриценко брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Після служби у війську, з листопада 1986-го, працює в Сумському обласному комітеті телебачення та радіомовлення: редактором радіомовлення, редактором телебачення, завідуючий відділом телебачення. У 1988 році, при створенні головної редакції телебачення, він стає першим головним редактором телебачення Сумської обласної телерадіокомпанії ( наймолодшим серед колег – головних редакторів телебачення України). Микола Гриценко запам’ятався багатьом сумчанам як автор і ведучий багатьох циклів авторських телепрограм, у яких уникає політичної кон’юнктури того часу, він завжди стояв на боці простого громадянина. Його програми, особливо «прямі ефіри», були досить популярними серед телеглядачів, бо порушували найзлободенніші питання повсякденного життя. Завдяки сміливим, безкомпромісним програмам Миколи Гриценка на Сумщині (ще за атеїстичних часів) віруючим було вперше повернуто споруду колишнього храму (с.Шалигіне), порушене питання про недоцільність спорудження в Сумах шкідливих «білкових установок » та багатьох інших проблем.

Микола Гриценко виступає як поет, прозаїк, перекладач. Його перші публікації з’явились у київській газеті «Молода гвардія» в 1983 році. Відтоді активно друкується в багатьох газетах, журналах, альманах. На  початку 90-х розпочалося публічне входження нашого земляка в літературу. Дмитро Білоус у своєму слові до поетичної добірки М.Гриценка в журналі «Дніпро», благословляє молодого поета як вельми талановитого автора. Вірші його починають друкувати такі популярні часописи, як «Прапор», «Жовтень», пізніше «Основа», «Вітчизна», «Дзвін», газети «Літературна Україна» та «Українська літературна газета ».

У 1993 році у видавництві «Веселка» (з небувалим як на нинішні часи накладом – в 16 тисяч примірників) виходить друком перша книга прози М.Гриценка « Довго кувати зозулі», яка стає переможцем міжнародного літературного конкурсу « Гранослов», в результаті якого у видавництві «Український письменник » вийшла перша поетична збірка М.Гриценка, « Білий налив» ( 1994 рік). Цього ж  року в Сумах вийшла в світ книга  «Навчайте мене музиці» ( пісні для дітей Є.Карпенка), а в 1993 році – « Нові пісні для дітей Є.Карпенка», де більшість перекладів з російської належить М.Гриценку. 1993 року видрукуваний оригінальний поетичний буклет « На тім’ячку солодкої землі».

У 1993 році Миколу Гриценка ( члена Спілки журналістів України) приймають ще до однієї творчої організації – Спілки письменників України.  1995 року при створенні в незалежній українській державі нового конституційного органу – Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Миколу Гриценка призначають на посаду представника Національної ради в Сумській області. Він бере безпосередню участь в розробці та реалізації концепції розвитку телерадіомовного простору Сумської області, стає одним із фундаторів Українського фестивалю дитячого кіно і телебачення «Кришталеві джерела», до співорганізаторів якого долучилася і Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

Водночас М.Гриценко працює над прозовими творами. У 1998 році у сумському видавництві «Собор » світ побачила його книга повістей, новел, публіцистики «Самар», де автор змальовує своїх земляків, які різними обставинами змушені зосередитись на самовиживанні та самозбереженні власного духу. Книга здобула високу оцінку літературних критиків за правдивість та поетичну образність письма. Автор книг прози, поезії, публіцистики : «Живи добром », « Книжка », « Голоси на вітрі » , « Повернення дощу ».

У різні роки М.Гриценко був співкоординатором Всеукраїнських літературних  конкурсів « Коронація слова» (2000- 2006 рр. ) та « Золотий лелека» ( 2007-2009рр. ). 2000 року переїжджає до Києва, працює в центральному апараті Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення: начальником відділів звязків зі ЗМІ та громадськістю Національної ради, головним редактором журналу « Вісник » Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення ». Паралельно з цим займається документальним кіно. Він автор сценаріїв понад 10 документальних фільмів.

Микола Гриценка знаходить час і енергію для громадської роботи. Він – багаторічний голова ГО « Мистецький центр « Собор », заступник голови громадської організації « Сумське земляцтво у м.Києві », голова ГО « Недригайлівське земляцтво у м. Києві », головний редактор альманаху «Земляки».

Микола Гриценко – автор ідеї та натхненник спорудження в Сумах пам'ятного знаку «Сумка», який став нині одним із символів міста над Пслом. Він автор тексту гімну міста Сум та Сумського земляцтва, низки популярних пісень «Сумська мелодія», «Сумщино моя», «Дві долі», «Україно моя»,«Юності пора», що стали лауреатами пісенних Всеукраїнських фестивалів: «Пісня року», «Пісенний вернісаж», «Мелодія двох сердець ».

Наш талановитий земляк -  Лауреат міжнародного конкурсу « Гранослов – 93 », міжнародної літературної премії ім. Івана Кошелівця,  літературних премій імені Леоніда Глібова, Олександра Олеся, «Гілка золотого каштана», учасник Симоненківського збору молодих поетів України нагороджений почесними відзнаками Сумського земляцтва та «За заслуги перед м.Суми», а а також Знаком « Хрест Петра Калнишевського ».

В завершення зустрічі, яка продовжувалась близько 3 годин, присутні бажали письменнику творчого натхнення, здоров'я й сили втілити всі свої задуми в реальне життя.

 

Анна Марченко

 

 

 

 

Погода. Ромни

Календар

Випадкове фото

Тріо
Тріо