Ромны. Romny. Ромни. інфо

Ромни.інфо Тандем пресс Лівійська сторінка життя
Лівійська сторінка життя
Тандем-пресс
П'ятниця, 31 липня 2009, 09:19      Ромни, Сумська область

liviya1Коли ми отримуємо освіту, нам хочеться знайти своїм знанням гідне застосування. Деякі люди сидять на одному місці і чекають, коли ж нарешті знайдеться робота, котра б їх задовольнила. А є такі люди, які не чекають несподіваних бонусів від долі, а самі прокладають собі дорогу в житті. Олена Курочкіна отримала медичну освіту, але Ромни не cтали для неї  широким полігоном для застосування знань. Тому молодий спеціаліст з радістю скористався нагодою поїхати за кордон – у Лівію, і попрацювати там 3 роки. Нещодавно жінка повернулася додому, і це стало чудовим приводом для зустрічі.

 

- Як Ви потрапили в Лівію?

 

- Я закінчила Харківський медичний університет за спеціальністю «Лікувальна справа», потім навчалася в інтернатурі. Відпрацювала 2 з половиною роки. Спочатку  в терапії, але мені там було нудно, захотілось чогось більшого. Коли запропонували перейти на «швидку», я радо погодилась. Адже там є змога працювати з людьми різного віку, з різними діагнозами. Мені це дуже подобалося, бо швидко набираєшся досвіду. Паралельно з цим додатково працювала у психлікарні інфекціоністом. І знову ж таки, з часом мені захотілося досягати нових висот та фінансової незалежності. Один мій гарний знайомий, лікар з психлікарні, розповів про набір лікарів до Лівії. Я погодилась. Щоправда, не відразу. Спершу я переконалася, що це програма безпечна, що робота буде пов’язана саме з медичною галуззю. Робота в Лівії мала цілий ряд переваг – кращу зарплату, пільги лікарям, безкоштовне проживання (все оплачував бюджет Лівії). Відльоту до Африки передувала співбесіда, на якій визначали рівень професійної підготовки, гарні навички, стан здоров’я, стаж медичної роботи повинен складати не менше 3 років. Всього з України їхала велика група – близько 240 лікарів, нас розподілили по всій країні. Зустріч була дуже теплою, спочатку нас поселили в готелі, а згодом -- у квартири.

 

- Олено Вадимівно, як Ви долали мовний бар’єр? Тим більше, що Вам треба було оволодіти не лише розмовною арабською мовою, а і медичним термінами.

 

- Ми мали невеликий словничок, де містився необхідний мінімум. А через півтора роки я цілковито освоїла мову.  Словниковий запас поповнювався дуже швидко, бо мені, як терапевту, постійно доводилося  бути в тісному контакті з хворими: розпитувати історію хвороби, назначати лікування. Хоча документацію ми вели англійською мовою. У великих містах Лівії діяли безкоштовні школи для іноземців, де можна було вивчити арабську мову.

 

- Чи є відмінності у ставленні до лікарів українців і лівійців?

 

- Жодної різниці немає. Всі однаковою мірою хочуть від лікаря отримати підтвердження того, що ти можеш допомогти. І завжди є маса незадоволених, якщо не отримують бажаного. Вдячності лікарі не відчувають як на Україні, так і в Лівії. Іноді можна почути слово «спасибі» від пацієнта, але частіше – висувають вимоги. А якщо ти дотримуєшся їхніх традицій, поважаєш їх цінності, то ставлення до тебе дуже гарне. Ставлення  лівійських лікарів до нас було теж цілком гарним.

 

Особливістю менталітету арабів є неквапливість. Вони ніколи і нікуди не поспішають. Якщо вони обіцяють щось зробити, то не варто чекати цього найближчим часом. Зате до нас – українців – висувалися жорсткі умови. Мотивували це тим, що ми приїхали заробляти гроші, тому ставлення було відповідне.

 

- Пані Олено, як Вам здається, які лікарі є кращими спеціалістами?

 

- Однозначно, наші. У них готують спеціалістів вузького профілю, вони ніколи не виходять за поставлені рамки. Головне – правильно встановити діагноз і назначити відповідне лікування, жодних інших вимог. А українці мають кращу базову підготовку і не бояться труднощів. Часто ми мали постійних пацієнтів, які надавали перевагу саме нашим лікарям.

 

- Чим різняться умови роботи в лікарнях  Україні та Лівії?

 

- Там набагато краще обладнання. Наприклад, вони мають переносну рентген-установку, тривимірний апарат УЗД, МРТ установка (магнітно-резонансна томографія). Все це обладнання є дуже дорогим. На відміну від України, там на медицину держава виділяє значні фінансові ресурси. Медикаменти та лікування там безкоштовні. Державна клініка має прекрасне забезпечення, ліки постачають з Франції та Австрії. Ми отримували велике задоволення від якості медикаментів з Європи.

 

Для мене різниця полягала у тому, що у Роменській лікарні на станції «швидкої допомоги» я працювала з пацієнтами у першій стадії – до встановлення діагнозу, а там я працювала в палаті інтенсивної терапії, тобто «вела» хворого до оздоровлення.

 

Там гарна система оплати – є бонус у вигляді 13-ї зарплати, кожні 5 років лікарі мають підвищення платні. Високо цінується стаж роботи. А такого поняття, як категорії, у них немає. І це чесніше. Гарним лікарем є той, хто довго працює у галузі, а не власник багатьох звань. Кваліфікація підвищується саме з набуттям досвіду. 

 

- Рівнем умов роботи Ви були задоволені. А що Вам не сподобалось у Лівії?

 

- Це мусульманська країна, і це накладало відбиток на все. Лівійці мають інші звичаї, цінності. Для них ми завжди були іноземцями і невірними, оскільки не поклонялися Аллаху. Але це є в кожної нації, що до представників інших держав ставляться насторожено.

 liviya2

- Який там рівень життя у людей?

 

- Лівійці живуть краще за нас. У них шикарні будинки, кожна сім’я має кілька автомобілів. Але поряд з цим там майже всі родини є багатодітними. І 8-10 дітей для них звичне явище. Треба враховувати, що мусульманин може мати кілька дружин, і кожна народжує йому дітей. Тобто у одного батька може бути стільки дітей! Держава виплачує багатодітним родинам дотацію, але ця сума є незначною. Якщо мати не отримує дотацію на дітей, то має якесь інше джерело фінансування. Словом, там немає бідних людей.

 

Якщо зустрічалися так звані бомжі, то вони були представниками інших національностей – палестинці, єгиптяни. До них ставлення вкрай недружнє. В той самий час, бідній людині, яка постукала у двері і попросила дати їй щось поїсти, обов’язково допоможуть: обігріють, нагодують, дадуть теплі речі і навіть дадуть переночувати.

 

- Розкажіть про особливості лівійської кухні.

 

- Країна довгий час була колонією Італії, і це наклало певний відбиток на уподобання в їжі – лівійці – великі шанувальники макаронів. Переважно вони їдять гострі страви, через що більшість населення країни має проблеми з шлунково-кишковим трактом. Улюблена страва називається харіса, схожа на нашу аджику: гіркий та  солодкий перець, чорний перець, трохи томатів – така вогняна суміш. Інша національна страва – кускус: варені на пару овочі з м’ясом. Улюблене м'ясо – ягня і верблюже м'ясо. Дивна особливість лівійської кухні – солодкі сніданки. Вони переважно їдять батон з маслом та джемом і чай. А звичних для нас супів чи борщів у них немає. Вся кухня не така різноманітна, як наша.

 

- Протягом священного місяця Рамазан араби нічого не їдять. Але вони переносять такі обмеження доволі нормально. Справа в тому, що люди пустелі звикли до суворих випробувань. Це є певною закалкою та перевіркою витривалості. А виходять з цього голодування вони з допомогою молока та фініків. Всі араби є релігійними, 5 разів на день вони моляться. У розмові з молодими арабами ми дізналися, що численні звичаї відживають, хоч як не прикро це говорити.

 

- У яких умовах Ви там жили?

 

- Нас поселили у трикімнатні квартири. Окрім трьох житлових кімнат була ще й зала. Всі квартири оснащені двома туалетами. Українців там забезпечували абсолютно всім необхідним –  посудом, меблями, кондиціонерами, побутовою технікою, навіть ганчірками для прибирання.

 

- А Ви сумували за Україною?

 

- Перші півроку було важко. Але плюсом було те, що ми жили своєрідним українським містечком (близько 120 чоловік), в оточенні земляків. Ми товаришували, ходили в гості, підтримували один одного. Хоча були і нюанси, коли з арабами домовитися про допомогу було легше, ніж з українцями.

 

- Пані Олено, чим Ви займалися у вільний від роботи час? Мали нагоду подорожувати країною?

 

- Разом з іншими українцями я відвідала столицю Лівії – Тріполі. Там всюди є зображення лідера країни – Омара Каддафі, справжній культ. У країні панує диктатура, і як такої демократії вони не мають. На ринках продаються всілякі сувеніри, багато ручної роботи, виробів зі шкіри змій та верблюдів.  Також діють виставки народного мистецтва. На них звозять всілякі незвичні колоритні речі.

Хочу  відмітити якість доріг. Асфальт там рівний, і тому швидкістю 130 км за годину нікого не здивуєш. Пощастило нам побувати і на товариському футбольному матчі між Україною та Лівією. Команди зіграли в нічию – 2:2. Також побували на залишках древньої вавилонської цивілізації. Це  часи до нашої ери, але міста мали високий рівень розвитку – оснащені системою водопостачання, туалетами, будували з мармуру монументальні споруди.

 

-         Якщо буде нагода, поїдете в Лівію ще раз?

 

-         Із задоволенням. А взагалі я планую «рости» далі. Африка – не єдиний континент, який можна відвідати. Хоча я рада, що мала лівійську сторінку у своєму житті.

 

Тетяна Івасин

 

Додати коментар

Увага! Якщо Ви не зареєстрований користувач, то можуть виникнути проблеми з коментуванням, пов'язані з тим, що ім'я, під яким Ви хочете залишити коментар, вже належить зареєстрованому користувачеві. Будь ласка, зареєструйтесь або виберіть більш унікальне ім'я.

Захисний код
Оновити

 

Погода. Ромни

Календар

Випадкове фото

18
18

Вхід на Ромни. інфо



Оголошення