Ромны. Romny. Ромни. інфо

Ромни.інфо Тандем пресс Творчість, переплетена з роботою
Творчість, переплетена з роботою
Тандем-пресс
П'ятниця, 09 жовтня 2009, 08:00      Ромни, Сумська область

Творчість, переплетена з роботоюТворчі люди часто видаються дивакуватими. Можливо, в цьому є зерно істини. Але правдою є і те, що саме особистості з творчим баченням світу творять те, чим потім захоплюються всі інші. Завдяки їх таланту люди можуть краще відчути красу оточуючого нас світу.

Педагог – це людина, котра сіє зерно розумного, доброго і вічного. І хоч якою старою не є ця фраза, саме завдяки учителям ми пізнаємо світ.

І незважаючи ні на що, ця істина навряд чи зазнає кардинальних змін. Віталій Деркач почав викладати лише у вересні цього року. Він обрав фах вчителя трудового навчання, але окрім викладацької діяльності має і ще одне захоплення – роботу по дереву. Для когось у шматку дерева немає нічого цікавого, а він одразу бачить  тварину або дитячу іграшку.

- Віталій Вікторович, з чого почалося Ваше захоплення різьбою по дереву?

Ще зі школи викладач трудового навчання Олександр Олександрович Вареник прививав любов до різьби по дереву. Ми всі його називали Сан Санич, і цінували саме те, що він не гальмував політ дитячої фантазії, не ставив у рамки, а підтримував будь-яку дитячу творчість. Я відокремився у тому плані, що хотів робити якісь маски, тварин, а не просто програмне геометричне різьблення. Тоді я збагнув, що критеріїв роботи немає, головне, щоб вона була гарною. І зараз своїм учням наголошую: робіть те, що вам подобається. Навіть якщо робота виглядатиме примітивно, але буде зроблена з любов’ю, то матиме красивий вигляд.

- Ви після школи вчилися на механіка. Як з’явилося бажання піти до педінституту?

Мені не хотілося  іти в армію. На четвертому курсі навчання в індустріальному технікумі (зараз коледж КНЕУ) ми вирішили  з одним хлопцем поїхати в Київ поступати в КПІ. Але не пройшли за конкурсом. А тітка мого друга – педагог, вона порадила іти саме в педінститут, де нестача хлопців. Ми пішли в Національний педагогічний університет імені Драгоманова. Зайшли, побачили багато красивих дівчат, гарні корпуси в центрі міста, нам сподобалось. Безумовно, я  про це не пошкодував, бо там зустрів свою майбутню дружину, багато нових друзів, відкрив для себе багато нового. І зрозумів головну відмінність між жителями Києва і провінції:  там люди живуть для себе, а в Ромнах – для людей, постійно турбуються, що про них подумають інші.

- Ви працювали з дітьми у Києві і в Ромнах. Між ними є суттєві відмінності?

У Києві я проходив практику в митній гімназії, де вчаться діти іншої верстви населення. Уявіть ставлення до навчання учнів, яких водії щоранку привозять до школи на дорогих іномарках. Міським дітям, які виросли на асфальті, і мають заможних батьків, не треба перейматися пошуками роботи в майбутньому. Їм тато подарує власну фірму і вони матимуть постійний прибуток. А в Ромнах в силу своєї бідності діти прагнуть чомусь навчитися, щоб мати змогу в майбутньому заробляти хоч якісь кошти. Тут легше спілкуватися з дітьми, та й рідні стіни, як то кажуть, допомагають.

- Такий напрямок Вашої роботи, як дитячі іграшки, як він виник? Звідки черпаєте натхнення і що стається з готовими роботами?

Мій куратор в педуніверситеті Бровченко Анатолій Іванович мені запропонував спробувати, мовляв, це може бути цікавим. Я спробував, мені сподобалося. Особливо радувало, коли на виставках підходили діти і з захопленням роздивлялися мої роботи. Їм було цікаво, бо це дерево, природній матеріал, гладкий і справжній. Складність у тому, що потрібно самому бути трохи дитиною, щоб зробити красиву іграшку. Малюки у простих формах бачать більше, ніж ми – дорослі. Я саме за реакцією дітей визначав, чи вдалася мені іграшка: малеча одразу бачила, яка це тварина, хоча іноді дорослим це непосильно. Чим простіше ти робиш, зберігаючи пропорції, тим у дитини більше розвивається творчість, коли вона бавиться з нею. Ще жодної іграшки я не виготовив на продаж: щось подарував, щось залишив собі, дещо відніс у школу, аби показати учням.

- Різьба по дереву для Вас – це захоплення чи щось більше?

Для мене робота з деревом – це спосіб життя. Я у простому шматку дерева вже бачу готову роботу, рідко користуюсь ескізами, переважно слухаю свою фантазію. Хоча ескізи потрібні при скульптурних роботах, коли оформлюю мисливські трофеї, там потрібна точність.

- А як виникло захоплення мисливськими трофеями?

Все почалося спонтанно. На другому курсі університету  мені сказали, що буде робота у цьому напрямку, і я почав його опановувати. Я брав енциклопедію, вивчав зображення оленів, лосів, косуль, щоб досягти максимальної точності. А потім виявилося, що робота полягала в тому, що я можу дати оголошення в газету про свої навички. Ось так я залишився зі своїми трофеями. Це цікавий вид роботи, він складний, і саме це мене і приваблює. Спочатку робив для себе, а потім з’явилися серйозні замовлення, кілька робіт виготовив на подарунок. Вийшло, що зараз пожинаю плоди того, що посіяв роки три тому.

- Ви почали викладати не так давно. Вже можна визначитися, чим саме Вам подобається ця робота та які проблеми маєте, як молодий вчитель?

Проблема полягає в тому, що вже не встигаєш іти в ногу із сучасними дітьми, вже почуваєш себе старим поряд з ними. Це нормально, так і має бути.

А подобається тим, що, як сказав мені один викладач школи № 2, де я зараз працюю, «Кожна людина в певній мірі має владу». Педагог має владу давати знання, і ніякий бізнесмен не прийде і не почне вчити.

Ще одна проблема – відсутність достатньої кількості технологій. Наприклад, якби я мав ноутбук і проектор, міг би демонструвати документальні фільми, і напевно хоч кількох учнів, але це зацікавило б.

- Є те, чому Ви вчитеся  у дітей, а не вони у Вас?

Всьому вчуся. Зараз тенденція в навчанні – діти і вчителі повинні вчитися разом. І ту кількість інформації, яка є зараз, не можливо охопити самому. Головне – не дати багаж знань, а навчити вчитися, навчити, де можна знайти знання.

- На уроках трудового навчання Ви разом з дітьми виготовляєте іграшки. Як проходить цей процес?

Ну частіше діти не роблять щось власне, а копіюють побачене. Молодші класи з цікавістю працюють, бо вони ще не виросли з періоду,  коли можна бавитися іграшками. Старші вікові групи більше проявляють цікавість до виготовлення масок, чогось рухомого. Це не правда, що діти пасивні до навчання, їм нічого не цікаво. Ось наприклад, одному школяру я показав ілюстрації іграшки-мотанки, а на наступний урок дитина принесла мені готову іграшку. Тому інтерес до іграшок у школярів є. Можливо, присутня мотивація оцінкою, але це точно не є головним. Хоча, безумовно, є й абсолютно байдужі учні.

- Який зараз рівень забезпечення обладнанням для трудового навчання?

Такий же, як і всього іншого – немає нічого. Якщо вчитель має змогу залучити спонсорську допомогу від батьків, то можна купити якісь пилочки. Але забезпечення матеріалами не передбачено бюджетом.

- Ви, як майстер, виставляєте свої роботи на виставках. Чим вони є для Вас?

Виставка – це підсумок всього, що ти зробив. Ти бачиш реакцію оточуючих. Для мене виставка – це стояти збоку і слухати враження людей (хоч підслухувати і не красиво). До критики ставлюся абсолютно спокійно. Без критики не буде контрастів життя, та й не можна бути гарним для всіх. Найбільше мене цікавить навіть не думка оточуючих, а те, як про мене розповідають мої батьки іншим, друзям, їх визнання мого творчого вміння. Приємно, що часто інтерес до моїх робіт проявляють діти. Малюків не можна обманути, по їх реакції одразу видно, чи вдалася робота. І коли вона бере в руки дерев’яну іграшку, і її оченята світяться, для мене це найкраща похвала.

- Зараз Ви  і Ваш вчитель трудового навчання – колеги. Ви спілкуєтесь?

Сан Санич для мене – унікальна людина. Коли він побачив мої роботи, то зізнався, що може у мене багато чому навчитися. Тобто вчитель вчиться у свого учня, але я і зараз багатьом речам вчуся саме у нього. Він завжди цікавиться чимось новим, постійно розвивається, а не стоїть на місці.

- Чи вдалося за місяць викладацької роботи розгледіти серед учнів справжні таланти?

Їх відразу видно. У 9 школі є учень 5 класу Домашич Антон, котрий вже має доросле конструкторське мислення. Він говорить багато, але одразу ж  і робить цікаві речі. Є діти, які хочуть навчитися. Багато дівчат проявляють цікавість до пиляння чи випалювання.

Однак сучасні методи освіти взагалі є занадто складними. При таких розкладах, які діють зараз, я не знаю, коли їм бути дітьми. Школярі весь день фактично зайняті навчанням. На мою думку, в освіті потрібна реформа. Але це завдання не тих, хто пише підручники, навіть не попрацювавши в школі, а практикуючих педагогів. Загальний розвиток потрібен, але ж треба враховувати специфіку саме дитячого організму. Сучасна система освіти вже застаріла.

- А як Ви відпочиваєте?

Люблю активний відпочинок. Часто збираємося з друзями, працюю на власному подвір’ї або в Інтернеті сиджу на форумах вчителів трудового навчання чи кінологічних сайтах. Там є багато методичного матеріалу і цікавих розробок.

 

Віталій Деркач

Прес-досьє

народився у Ромнах. Закінчив школу № 11, потім вчився в Роменському індустріальному технікумі на факультеті механіка. В Національному педагогічному університеті ім. Драгоманова отримав фах викладача трудового навчання. Зараз працює в школах № 2 і 9. Бере участь у місцевих виставках робіт прикладного мистецтва. Улюблені жанри – дитяча іграшка, мисливські трофеї.

Тетяна Івасин

 

 

Додати коментар

Увага! Якщо Ви не зареєстрований користувач, то можуть виникнути проблеми з коментуванням, пов'язані з тим, що ім'я, під яким Ви хочете залишити коментар, вже належить зареєстрованому користувачеві. Будь ласка, зареєструйтесь або виберіть більш унікальне ім'я.

Захисний код
Оновити

 

Погода. Ромни

Календар

Випадкове фото

17
17

Вхід на Ромни. інфо



Оголошення