Ромны. Romny. Ромни. інфо

Ромни.інфо Тандем пресс Перемагає найсильніший
Перемагає найсильніший
Тандем-пресс
П'ятниця, 30 жовтня 2009, 13:44      Ромни, Сумська область

dsc00861_Бокс – це вид спорту, до якого, мабуть, найбільш неоднозначне ставлення. З одного боку, бокс – не для слабких. З іншого – він виховує справжнього чоловіка із найкращим набором якостей характеру. Хоча незважаючи на ставлення до цього виду спорту, він допомагає координувати свої рухи, розвивати швидкість реакції і не пасувати перед труднощами. І йдеться не лише про ринг, а й про труднощі поза ним.

Богдан Дмитренко зізнається, що він не мав  іншої альтернативи, ніж піти у спорт. Адже його батько – тренер з легкої атлетики та викладач фізичного виховання, кандидат в майстри спорту. Тому інших варіантів у дитинстві Богдан навіть не розглядав.

- З першого класу я почав займатися дзюдо у тренера Олександра Григоровича Богуша. Там закладалася дисципліна, рівень виховання і бійцівська майстерність. У 14-15 років, як і всі хлопці, почав спостерігати за відомими акторами Ван Даймом та Брюсом Лі, переймав їх техніку. Однак згодом я все-таки зрозумів, що це – не моє, тому повернувся у боротьбу. Коли треба було поступати в інститут, я чітко знав, що буду поступати у спортивний інститут. Під час виступу на чемпіонаті області мене помітив тренер з боксу із міста Бєлгород, запросив у свій інститут на навчання. У тому віці я мав дуже багато амбіцій, тож навіть не розпитуючи, який це інститут, я поїхав у Росію на навчання. І 1 вересня  дізнався, що це Білгородська державна технологічна академія будівельних матеріалів – зовсім не те, що я збирався вибирати. Однак я все ж сумлінно вчився всі 5 років, захищав честь інституту у різних змаганнях з боксу. Протягом всього мого навчання зі мною займався тренер, який мене помітив на змаганнях в Сумах, боксував на чемпіонаті Росії серед студентів, ставав призером багатьох змагань, брав участь у турнірах майстрів, виконав норматив кандидата у майстри спорту у 19 років. Після Росії поїхав у Севастополь, де працював на будівництвах, тому певний час боксом не займався.

- А як почалася Ваша тренерська робота?

- Після повернення у Ромни  у 2004 році я поступив у Сумський педагогічний університет на спеціальність «Викладач фізичного виховання, керівник спортивної секції, спеціалізація: бокс». Із 2004 року існує Роменський спортклуб «Юність», організований моїм батьком. Там ми разом з ним тренуємо молоде покоління. Хочу відмітити моїх вихованців Влада Батіжевського та Діму Дробонога, які є одними з найперспективніших боксерів Сумської області. Кожен з них має понад 20 боїв, більшість із яких вигравали достроково або нок-аутом. Взагалі-то, у них не було інших варіантів, адже в обох батьки – успішні спортсмени, тому гени тут відіграли не останню роль. І великі надії покладаю на Дмитра Скибу (вагова категорія до 81 кг). Він виступає у віковій категорії «Дорослі», скоро поїдемо на чемпіонат України.

- В чому відмінність між роботою тренера та власними виступами на рингу?

Це дві абсолютно різні речі. Я, наприклад, за час підготовки до Відкритого обласного турніру з боксу втратив 5 кг ваги через постійні переживання за моїх спортсменів: хтось захворіє, хтось перенервує і не може зібратися на рингу. Коли боксував сам, то про такі речі зовсім не задумувався, просто виходив на ринг і боксував. А при тренерській роботі спостерігаю, що хлопчик на тренуваннях показує один рівень майстерності, а на змаганнях – інший. Завжди хочеться демонструвати найкраще.

- Як Вам здається, Ви строгий тренер?

Дуже строгий, можна навіть сказати, що жорсткий. За будь-яку провину караю фізичними вправами та спаринг-боями, а це витримати дуже важко. Кожного року під час набору дітей із 40 дітей може залишитися лише 2 хлопчика, а буває, що й жодного. В основному, я ходжу по школам  і там набираю дітей у групу. Бокс – дуже координований вид спорту, тому без координації досягти перемог не можливо. Та й складнощів він має багато, не кожен витримає навантаження.

- В чому, на Вашу думку, привабливість боксу?

По-перше, це істинно чоловічий вид спорту. Ще з давніх часів бокс був олімпійським видом спорту. Крім того, я думаю, чоловіки повинні з’ясовувати свої стосунки один на один і кулаками. Адже не завжди можна знайти достатньо словесних аргументів. Є й прислів’я відповідне: «Добро повинно бути з кулаками».  По-друге, у боксі надзвичайно серйозна дисципліна. Та й фізична підготовка від боксу – чудова.

- Що відчувають спортсмени, коли на ринг виходять битися з тими, з ким постійно тренуються разом у залі?

Тут немає нічого складного. Під час зважування всі хлопці між собою спілкуються, товаришують. А в рингу – вони вороги, але ніде більше. Після бою можуть цілком щиро обійнятися з тим, хто їм розбив ніс під час бою.

- Спростуйте твердження, що боксери мають низький рівень інтелекту.

Спростовую особистим прикладом. Я закінчив школу лише з двома четвірками (решта – п’ятірки), і в обох інститутах вчився на підвищеній стипендії. У боксі дуже важливу роль відіграє психологія. Адже доводиться враховувати особливості кожного противника. Лише тоді можна виробити тактику і перемогти суперника. Все це виховується з дитинства, під час спілкування зі старшими товаришами та тренерами. Також важко, якщо у людини неврівноважений характер. Занадто запальні люди тут не впораються з навантаженнями та не зможуть контролювати свої емоції, а тут не можна сліпо махати кулаками. Та й знервованість буде помічена противником, пропустиш важливий удар і врешті-решт програєш бій.

- Як Ви вчите хлопчиків переживати їх поразки?

На ринг виходять тільки тоді, коли спортсмен має певний рівень підготовки. Буває, що програють навіть чемпіони, це – невід’ємна частина спорту. Дитину вчу адекватно сприймати критику, на тренуваннях аналізуємо помилки один одного. Також молодші прислухаються до порад дорослих. Тому поступово у свідомості маленького спортсмена виробляється позиція, що втрачати гідність після поразок не достойно справжнього боксера.

- Протягом спортивної кар’єри які серйозні травми Ви отримували?

У мене 4 рази був поломаний ніс, один із переломів був відкритим. Найчастіше у боксі трапляються саме травми носу та рук. Буває, що пальці вилітають із суглобів. Бувають важкі травми у плечах. Але всі спортсмени регулярно проходять медогляд, тому є реагування  на будь-які пошкодження організму. Після травм мої вихованці, безперечно, мають певні послаблення на тренуваннях. Але бокс – це постійний бій. Саме на ньому ґрунтується цей вид спорту. Тож послаблення носять короткий характер. Ну і зараз, наприклад, із 15 вихованців у 8 є перелом носу.

- Кого Ви вважаєте своїм кумиром серед боксерів?

Перш за все, це людина, яка вручала мені медаль на одному з турнірів у Бєлгороді, один із найкращих боксерів СРСР Лебзяк Олександр Борисович. Він довгий час був головним тренером збірної Росії по боксу. Я мав чудову нагоду з ним спілкуватися. Він за свою кар’єру у любительському спорті виграв всі можливі нагороди: чемпіонати Європи, світу, виграв на Олімпійських іграх. Я дивився всі його бої. Також поважаю Костю Цзю – чемпіона світу. Ну і, звісно, наша українська гордість – брати Клички.

Прес-досьє

Богдан Дмитренко. Вчитель фізичного виховання Роменського коледжу СНАУ, тренер з боксу спортивного клубу «Юність» при РК СНАУ. Виступав у ваговій категорії 63 кг. Кандидат в майстри спорту з боксу, багаторазовий переможець змагань обласного та державного рівнів.

Тетяна Івасин

 

 

Додати коментар

Увага! Якщо Ви не зареєстрований користувач, то можуть виникнути проблеми з коментуванням, пов'язані з тим, що ім'я, під яким Ви хочете залишити коментар, вже належить зареєстрованому користувачеві. Будь ласка, зареєструйтесь або виберіть більш унікальне ім'я.

Захисний код
Оновити

 

Погода. Ромни

Календар

Випадкове фото

Церква
Церква

Вхід на Ромни. інфо



Оголошення