Ромны. Romny. Ромни. інфо

Ромни.інфо Тандем пресс Перемагає найсильніший
Перемагає найсильніший
Тандем-пресс
П'ятниця, 30 жовтня 2009, 13:44      Ромни, Сумська область

dsc00861_Бокс – це вид спорту, до якого, мабуть, найбільш неоднозначне ставлення. З одного боку, бокс – не для слабких. З іншого – він виховує справжнього чоловіка із найкращим набором якостей характеру. Хоча незважаючи на ставлення до цього виду спорту, він допомагає координувати свої рухи, розвивати швидкість реакції і не пасувати перед труднощами. І йдеться не лише про ринг, а й про труднощі поза ним.

Богдан Дмитренко зізнається, що він не мав  іншої альтернативи, ніж піти у спорт. Адже його батько – тренер з легкої атлетики та викладач фізичного виховання, кандидат в майстри спорту. Тому інших варіантів у дитинстві Богдан навіть не розглядав.

- З першого класу я почав займатися дзюдо у тренера Олександра Григоровича Богуша. Там закладалася дисципліна, рівень виховання і бійцівська майстерність. У 14-15 років, як і всі хлопці, почав спостерігати за відомими акторами Ван Даймом та Брюсом Лі, переймав їх техніку. Однак згодом я все-таки зрозумів, що це – не моє, тому повернувся у боротьбу. Коли треба було поступати в інститут, я чітко знав, що буду поступати у спортивний інститут. Під час виступу на чемпіонаті області мене помітив тренер з боксу із міста Бєлгород, запросив у свій інститут на навчання. У тому віці я мав дуже багато амбіцій, тож навіть не розпитуючи, який це інститут, я поїхав у Росію на навчання. І 1 вересня  дізнався, що це Білгородська державна технологічна академія будівельних матеріалів – зовсім не те, що я збирався вибирати. Однак я все ж сумлінно вчився всі 5 років, захищав честь інституту у різних змаганнях з боксу. Протягом всього мого навчання зі мною займався тренер, який мене помітив на змаганнях в Сумах, боксував на чемпіонаті Росії серед студентів, ставав призером багатьох змагань, брав участь у турнірах майстрів, виконав норматив кандидата у майстри спорту у 19 років. Після Росії поїхав у Севастополь, де працював на будівництвах, тому певний час боксом не займався.

- А як почалася Ваша тренерська робота?

- Після повернення у Ромни  у 2004 році я поступив у Сумський педагогічний університет на спеціальність «Викладач фізичного виховання, керівник спортивної секції, спеціалізація: бокс». Із 2004 року існує Роменський спортклуб «Юність», організований моїм батьком. Там ми разом з ним тренуємо молоде покоління. Хочу відмітити моїх вихованців Влада Батіжевського та Діму Дробонога, які є одними з найперспективніших боксерів Сумської області. Кожен з них має понад 20 боїв, більшість із яких вигравали достроково або нок-аутом. Взагалі-то, у них не було інших варіантів, адже в обох батьки – успішні спортсмени, тому гени тут відіграли не останню роль. І великі надії покладаю на Дмитра Скибу (вагова категорія до 81 кг). Він виступає у віковій категорії «Дорослі», скоро поїдемо на чемпіонат України.

- В чому відмінність між роботою тренера та власними виступами на рингу?

Це дві абсолютно різні речі. Я, наприклад, за час підготовки до Відкритого обласного турніру з боксу втратив 5 кг ваги через постійні переживання за моїх спортсменів: хтось захворіє, хтось перенервує і не може зібратися на рингу. Коли боксував сам, то про такі речі зовсім не задумувався, просто виходив на ринг і боксував. А при тренерській роботі спостерігаю, що хлопчик на тренуваннях показує один рівень майстерності, а на змаганнях – інший. Завжди хочеться демонструвати найкраще.

- Як Вам здається, Ви строгий тренер?

Дуже строгий, можна навіть сказати, що жорсткий. За будь-яку провину караю фізичними вправами та спаринг-боями, а це витримати дуже важко. Кожного року під час набору дітей із 40 дітей може залишитися лише 2 хлопчика, а буває, що й жодного. В основному, я ходжу по школам  і там набираю дітей у групу. Бокс – дуже координований вид спорту, тому без координації досягти перемог не можливо. Та й складнощів він має багато, не кожен витримає навантаження.

- В чому, на Вашу думку, привабливість боксу?

По-перше, це істинно чоловічий вид спорту. Ще з давніх часів бокс був олімпійським видом спорту. Крім того, я думаю, чоловіки повинні з’ясовувати свої стосунки один на один і кулаками. Адже не завжди можна знайти достатньо словесних аргументів. Є й прислів’я відповідне: «Добро повинно бути з кулаками».  По-друге, у боксі надзвичайно серйозна дисципліна. Та й фізична підготовка від боксу – чудова.

- Що відчувають спортсмени, коли на ринг виходять битися з тими, з ким постійно тренуються разом у залі?

Тут немає нічого складного. Під час зважування всі хлопці між собою спілкуються, товаришують. А в рингу – вони вороги, але ніде більше. Після бою можуть цілком щиро обійнятися з тим, хто їм розбив ніс під час бою.

- Спростуйте твердження, що боксери мають низький рівень інтелекту.

Спростовую особистим прикладом. Я закінчив школу лише з двома четвірками (решта – п’ятірки), і в обох інститутах вчився на підвищеній стипендії. У боксі дуже важливу роль відіграє психологія. Адже доводиться враховувати особливості кожного противника. Лише тоді можна виробити тактику і перемогти суперника. Все це виховується з дитинства, під час спілкування зі старшими товаришами та тренерами. Також важко, якщо у людини неврівноважений характер. Занадто запальні люди тут не впораються з навантаженнями та не зможуть контролювати свої емоції, а тут не можна сліпо махати кулаками. Та й знервованість буде помічена противником, пропустиш важливий удар і врешті-решт програєш бій.

- Як Ви вчите хлопчиків переживати їх поразки?

На ринг виходять тільки тоді, коли спортсмен має певний рівень підготовки. Буває, що програють навіть чемпіони, це – невід’ємна частина спорту. Дитину вчу адекватно сприймати критику, на тренуваннях аналізуємо помилки один одного. Також молодші прислухаються до порад дорослих. Тому поступово у свідомості маленького спортсмена виробляється позиція, що втрачати гідність після поразок не достойно справжнього боксера.

- Протягом спортивної кар’єри які серйозні травми Ви отримували?

У мене 4 рази був поломаний ніс, один із переломів був відкритим. Найчастіше у боксі трапляються саме травми носу та рук. Буває, що пальці вилітають із суглобів. Бувають важкі травми у плечах. Але всі спортсмени регулярно проходять медогляд, тому є реагування  на будь-які пошкодження організму. Після травм мої вихованці, безперечно, мають певні послаблення на тренуваннях. Але бокс – це постійний бій. Саме на ньому ґрунтується цей вид спорту. Тож послаблення носять короткий характер. Ну і зараз, наприклад, із 15 вихованців у 8 є перелом носу.

- Кого Ви вважаєте своїм кумиром серед боксерів?

Перш за все, це людина, яка вручала мені медаль на одному з турнірів у Бєлгороді, один із найкращих боксерів СРСР Лебзяк Олександр Борисович. Він довгий час був головним тренером збірної Росії по боксу. Я мав чудову нагоду з ним спілкуватися. Він за свою кар’єру у любительському спорті виграв всі можливі нагороди: чемпіонати Європи, світу, виграв на Олімпійських іграх. Я дивився всі його бої. Також поважаю Костю Цзю – чемпіона світу. Ну і, звісно, наша українська гордість – брати Клички.

Прес-досьє

Богдан Дмитренко. Вчитель фізичного виховання Роменського коледжу СНАУ, тренер з боксу спортивного клубу «Юність» при РК СНАУ. Виступав у ваговій категорії 63 кг. Кандидат в майстри спорту з боксу, багаторазовий переможець змагань обласного та державного рівнів.

Тетяна Івасин

 

 

Додати коментар

Увага! Якщо Ви не зареєстрований користувач, то можуть виникнути проблеми з коментуванням, пов'язані з тим, що ім'я, під яким Ви хочете залишити коментар, вже належить зареєстрованому користувачеві. Будь ласка, зареєструйтесь або виберіть більш унікальне ім'я.

Захисний код
Оновити

 

Погода. Ромни

Календар

Випадкове фото

4
4

Вхід на Ромни. інфо



Оголошення