Ромны. Romny. Ромни. інфо

Ромни.інфо Новини міста Вісті Роменщини Розповісти про подвиг можуть тільки ті, хто вижив
Розповісти про подвиг можуть тільки ті, хто вижив
Вісті Роменщини
Вівторок, 16 лютого 2010, 08:54      Ромни, Сумська область

- Довелося служити у 56-й десантно-штурмовій бригаді в м. Гардез у званні старшого лейтенанта, - розповідає Юрій Мальков. - Командував взводом мі­но­метної батареї з жовтня 1983 по березень 1984.

 

Наша батарея охороняла бригаду. 30 березня 1984 року я заступив відповідальним з охорони своєї ділянки. Близько 22 год. помітили рух у районі зеленої зони. Почався мінометний обстріл. Біля мене розірвалася міна. Отримав поранення в голову, вийшов зі строю. Ударами бригадної артилерії вогонь ліквідували. Мене евакуювали на вертольоті в Кабул у військовий госпіталь, потім для подальшого лікування - в Ташкентський військовий госпіталь.

 

- У листі від чоловіка, - згадує дружина Юрія Наталія, - дізналася, що він у госпіталі. Я взяла білети й разом з матір'ю вилетіла в Ташкент. На роботі до мого рішення поставилися з розумінням. До цього я закінчила курси медсестер, тож мене прийняли в хірургічне відділення. Працювала сумлінно, цілодобово виходжувала тяжкопоранених солдатів. В їх числі й Микола Фесенко зі Світловодська, який був одинадцятою дитиною в сім'ї. Підірвавшись на міні, він втратив ноги, руку, скалічив обличчя. Хлопець не хотів жити. Тільки постійний і дбайливий догляд за Миколою пом'якшив його душу, й він дав свою адресу. Потайки від нього написала його батькам. Якими ж були його здивування і радість, коли через два тижні приїхали тато, мама та десять сестер і братів, які чергували біля його ліжка. Микола відразу почав видужувати. Йому зробили протези ніг і руки, пластичну операцію. Тоді він нагадував Маресьєва. Коли його виписували, ми навіть станцювали прощальний вальс.

 

Мого чоловіка після п'яти мі­сяців лікування направили в реабілітаційний центр у м. Сочі. Про­довжував службу в "гарячій" точці Грузії, звільнився у 1994 ро­ці у званні підполковника."

 

Юрію ЧикишУ, який служив в Афганістані старшим оператором-наводчиком БРМ-2 в/ч п/п 03821 (1987-1989), запам'ятався випадок на перевалі Саланг:

 

- Перевал Саланг. Між гарнізонами три види зв'язку: радіорелейний, командно-штабна машина, а також найнадійніший - телефонним кабелем П-279. Але його недолік у тому, що тягнеться він горами і стає легкою здобиччю для "духів".

 

Незважаючи на те, що кабель має кілька стальних жил, він легко перебивається каменем. Саме так влаштовуються засади. На місце прибуває оперативна група, як правило, два автоматника, кулеметник, з ними старший - офіцер - для усунення диверсії. Й тут починається. Найцікавіше - пошук пошкодженого кабелю й чекають нас у засаді чи ні. Цього разу чекали. Почувши перші удари і зайнявши оборону за каменями, старший лейтенант Анісімовець, розгубившись, судорожно намагався з'єднати переносний телефонний апарат з місцем розриву, щоб зв'язатися з гарні­зоном.

 

Зрозумівши, що цей лейтенант (щойно з "Союзу") не міг правильно оцінити обстановку, довелося дати команду економити патрони й короткими чергами "огризатися". Інакше, якщо "духи" не відчують опору, вони "йдуть у зріст". Я відстебнув магазин, вийняв звідти  два патрони - для себе й товариша, який лежав поруч. Щоб у випадку важкого поранення й у безвиході він добив мене або я його, лише б не дістатися "духам". Інтенсивність стрільби наростала. Я вповні усвідомлював усю міру відповідальності перед молодими бійцями, адже я старослуживий і повинен показати, що робити в такій ситуації.

 

Коли куля пролітає над головою, чути клацання, коли вона виходить зі стволу - удар, звук якого чуєш пізніше. Якщо почув удар - значить ще живий. Свиснула куля, вдарила у камінь поряд, уламки розсікли лоб, щоку й коліно. Жаром обдало обличчя. Я доторкнувся до нього, долоня була вся в крові. "Ну, думаю, ось і відвоювався". Згадав брата Анатолія, який звільнився з Афганістану роком раніше. Він писав у листі: "Не приїдеш додому - уб'ю". Після цього відразу отямився. Старший лейтенант, неясно висловлюючись і заїкаючись, зв'язався з гарнізоном. Ми почули постріли з найближчої точки, підтягнулася бронетехніка, яка розгорнула вогневу підтримку.

 

Поповзом ми залишили зону вогню...

 

- Наш підрозділ допомагав руху колон, а також виконувати бойові завдання артилерії, - згадує Олександр Іванов, сержант, командир відді­лення топогеодезичної розвідки. - Ми корегували вогонь по замаскованих вогневих точках душманів. Прикривала нас самохідна зеніт­на установка "Шилка".

 

... У січні 1987 р. в районі Чорних гір на автошляху Кабул-Джелалабад наш розвідувальний підрозділ під прикриттям мотострілецького взводу розпочав передавати координати ймовірного знаходження душманської вогневої точки. Завершити передачу інформації завадив противник, відкривши автоматний і кулеметний вогонь.

 

"Засада", майнула думка у кожного з нас. "Духи" спускалися з гори. Ще хвилина-дві - й буде пізно. Вже чулися їх голоси. Командир взводу Віктор Зубрицький блискавично прийняв рішення:

 

- Іванов, викликай вогонь батареї по точці прив'язки.

 

Тобто на себе. Снаряд з нашої вогневої позиції летить 45 секунд. За цей час у думках промайнуло все життя. Ми усвідомлювали, що померти героєм у 19 років краще, ніж зрадити Батьків­щині чи потрапити в полон. Знали, що снаряди вже летять, на противагу "духам", які йшли у повний зріст. Перші ж вибухи побіжного вогню по три снаряди розірвали тіла душманів на шматки. Після цього ми вже нічого не бачили, окрім рожевої райдуги кривавого туману над ущелиною. Здавалося, життя закінчилося... Так пройшов ще один день бойових афганських буднів.

За цей бій командира взводу нагородили орденом Червоної Зірки, мене - медаллю "За бо­йові заслуги".

 

- Народився я у мальовничому карпатському селі, - розпочинає розповідь Василь Бринчак, - у багатодітній сім'ї доярки й тракториста. 14 жовтня 1985 року мене призвали до лав Радянської Армії. Спочатку служив в "учебці" у Дагестані, м. Буйнакськ. 2 лютого 1986 року прилетів у афганську провінцію Парван, м. Джабаль-Усарадж, де дислокувався 177-й мотострі­лець­кий полк, служив водієм-механіком БТР-80. Влітку 1986 року проходила операція поблизу ущелини Паншер. Там мій БТР підірвався на міні, мене контузило, але, слава Богу, залишився живим. Додому повернувся у 1987 році.

 

Побачивши, що багато наших воїнів повернулися зі скаліченими душами, вирішив отримати духовну освіту й молитися за них та всіх інших людей. Зараз служу настоятелем Покровської церкви с. Хмелів. Молюся Богу за здоров'я афганців і за упокій тих, хто не повернувся з Демократичної Республіки Афганістан.

 

- Мене призвали в армію 28 березня 1983 року, - ділиться спогадами Василь Шуба. - Потрапив у сержантську школу 906-го навчального комбінату в Ташкенті. Потім Кабул, Хайратон. Служив у сержантському взводі з постачання техніки. Часто їздили в Термез (Узбекистан) за КамАЗами.

 

Одного разу надійшов наказ відібрати п'ятьох стрільців для того, щоб одержати машини ГАЗ-66. Серед них був і я. Автомобілі привезли в Хайратон, там ми приєдналися до колони, що прямувала в Кабул. На перевалі Саланг на нас напали душмани. Підбили першу машину, виникла "пробка". Обстріляли з гранатометів. Бій ішов поки на допомогу не прилетіли вертольоти. Коли все стихло, почали допомагати пораненим. БМПешки поскидали КамАЗи, що зайнялися полум'ям, у прірву, розчищаючи дорогу. Поранених розподілили по машинах, декого підвозили БМП, а також на "вертушках". Коли все закінчилося, ми продовжили путь. Повернулися вже вчотирьох.

 

Відповідальна місія - супровід військових колон - лежала на плечах старшого водія БТР-70, снайпера окремої роти охорони Шиндадської дивізії роменця Івана Ступака. А ще - охорона наземного паливопроводу, що проліг уздовж дороги Кушка-Шиндад. Служити довелося з 1987 по 1989 роки, до виведення військ з Афганістану.

 

Гвардії сержанту 56-ї десант­но-штурмової бригади  Петру Неживову "пощастило": після "учебки" в Фергані перекинули вертольотом у Гордез, що в східній афганській провінції Пактія, яка межує з Пакистаном, якраз 31 грудня 1983 року.

 

- Зморені відразу заснули в палатці розвідників, а прокинулися від пострілів-"феєрверків" - так зустрів Новий 1984 рік, - розповідає він. - Був водієм. 20 серпня 1985 року наша колона потрапила під обстріл. За кілька метрів від автомобіля вибухнув снаряд. Коли я прийшов до тями, все нав­коло горіло. Навіть не пам'ятаю, як потрапив у госпіталь. Після лікування знову повернувся в бригаду. Служба продовжувалася. Гинули бойові побратими, на зміну їм приходило молоде поповнення. За участь у тій операції нагороджений медаллю "За відвагу".

 

Олексій Семеренько після навчального курсу потрапив у провінцію Гур на вартову заставу неподалік м. Чагчаран.

 

- 7 листопада 1985 року нам доповіли, що пост за вісім кілометрів від застави намагатимуться знищити, - оповідає він про одну з військових пригод. - Вночі мене й ще п'ятнадцятьох солдатів, ніби з метою підвезення продуктів, доставили до афганців. Нас почали обстрілювати з трьох сторін, найактивніше - з кишлаку за річкою. По рації ми передали координати артилеристам. Протрималися до ранку. Афганський пост утримали.

Після переведення у розвідроту в Шиндад виконував бойові завдання, рейди з реалізації даних, ліквідації караванів, які везли душманам зброю, наркотики й підготовлених бойовиків.

 

Нагорода "За бойові заслуги" знайшла мене вже вдома.

 

В Афганістан Ігор Тарасов, водій БТР-70, гранатометник потрапив 1 квітня 1983 р. "Точка" знаходилася біля кишлаку Муштиор у провінції Бадахшан. Головним завданням було не допустити виходу душманів до кордону з Таджикистаном та обстрілу мирних кишлаків Афгані­с­тану й Таджикистану. За період служби неодноразово брав участь в операції з виявлення та знищення бандитських груп.

 

- У липні 1984 року надійшли дані, що в кишлак Флер з гір спустилася банда  в кількості 30 чоловік, - розповідає він. - Ми отримали наказ знешкодити душманів. Майор Олександр Козаков поставив завдання трьома групами вийти вночі на позицію за кишлаком. Діждавшись світанку,  розпочали прочісувати поселення. Бій продовжувався до кінця дня. Близько двадцяти душманів знищили, а решта вирвалася і зникнула в гірських ущелинах.

 

За мужність та героїзм при виконанні бойових завдань мене представлено до нагороди медаллю "За бойові заслуги".

 

Додати коментар

Увага! Якщо Ви не зареєстрований користувач, то можуть виникнути проблеми з коментуванням, пов'язані з тим, що ім'я, під яким Ви хочете залишити коментар, вже належить зареєстрованому користувачеві. Будь ласка, зареєструйтесь або виберіть більш унікальне ім'я.

Захисний код
Оновити

 

Вісті Роменщини
Тандем прес

Погода. Ромни

Календар

Випадкове фото

Сейм
Сейм

Вхід на Ромни. інфо



Оголошення