Ромны. Romny. Ромни. інфо

Зоря Миколи Самохіна
Вісті Роменщини
Вівторок, 11 травня 2010, 08:19      Ромни, Сумська область

Ішов дощ, та не такий, як ото сіє крізь сито, - припустив великий, густий. Але, незважаючи на негоду, люди все підходили й підходили. Поодинці, групами…

Гурт все ширшав, тіснішав біля під'їзду багатоповерхівки, збоку на стільчиках стояла труна, біля неї вінки, квіти.

 

- А о котрій годині ховатимуть? - тихенько запитала жінка, нахилившись до подруги.

- Батюшка, казали, о 12-й приїде, - підтримує розмову сусідка, змахуючи хусткою з обличчя чи то дощові краплі, чи сльози.

Людей чимало… Від міської та районної влади представники прийшли. Працював чоловік, що там говорити, на ви­снаження, та й так багато людям добра зробив. І в мене його картина є, подарував на день народження. Берегтиму як реліквію.

Ми нерідко захоплюємося працею автослюсаря. Похвально відгукуємося про муляра, лікаря, бо від них одержали кваліфіковану допомогу. Микола Самохін був покликаний на цей земний світ виконати благороднішу, величнішу місію. Бачити та акумулювати в собі красу і пропускати її через душу та передавати іншим людям, нинішнім і майбутнім поколінням.

Важливіше покликання потребує й вищої відповідальності, більших пошуків. Усі справжні митці (а Микола Петрович був саме таким) працюють до самозречення, не відчуваючи втоми, плинності часу.

Приїздив одного разу він і до мене на дачу в с. Житне. Сільська краса так його полонила, пейзажі були такими чарівними, що він все ніяк не міг зосередитися на найбільш вдалому краєвиді. Але ось нарешті відповідний ракурс було ви­брано, і Микола Петрович схилився над мольбертом і почав працювати до самозабуття.

Дружина, зваривши вареників, піднялася в лісок, просила, благала зайти в хату підвечеряти, проте безрезультатно.

"Ось ще хвилиночку… Ось ще одного осокора пропишу і хутенько біжу", - заспокоював жінку, але захоплення любимою роботою не відпускало його. Загаявшись, так і побіг на автобус (щоб не запізнитися) не повечерявши.

Працював він над оформленням обкладинки моєї книги "Ніч пахне отавами". Приніс декілька варіантів малюнків. радилися-гадали, який вибрати. Як художник, він вловлював, розумів і красу художнього слова. Роботу виконав так, що вона повною мірою доповнювала тематику творів, уміщених у збірці. З натхненням, талановито Микола Петрович проілюстрував книги місцевих авторів Андрія Кубаха, Віктора Клейніха. Багато старань доклав до оформлення літературно-мистецького журналу "Ромен".

На картинах художника зо­бражено все краще, що створила природа. Так і його характер відгранював яскравими рисами. Скромний аж до сором’язливості, безкорисливий, товариський, завжди те, що пообіцяв, виконував. Працюючи художником районного будинку культури, оформляв свята, різноманітні виставки.

Пам'ятаю, як район розгортав виставку в Сумах. Він старався арку, стенди, різні експонати розмістити так, щоб вони радували зір відвідувачів, вписувалися у загальну гармонію. Головну деталь рекомендував виставити на передній план, щоб вона «била в ціль». Хоч виставка й не художнє полотно, але Микола Петрович і тут був у полоні творення.

- Ат, не так, - спохвачувався у творчому пориві. - Оцей стенд із заводу "СБК" трішки потрібно повернути вправо, тоді вишиванка краще "дивиться".

Короткий  у людини вік, як спалах зорі. Але й за невеликий проміжок часу при бажанні можна зробити багато добрих справ, якщо не гаяти час, а використовувати його для творчості. Картинами самобутнього художника захо­плювалися в Києві, Сумах, не кажучи вже про Ромни. Він нерідко організовував невеличкі виставки своїх творів. Інколи дещо й продавав. Бо ж потрібно було купувати фарби, пензлі, полотно. Але статків не нажив, бо картини йшли за 100-200 гривень. У наш час - це смішні гроші. Але більшість своїх творінь віддавав у добрі руки безкоштовно.

У центральній міській біблі­отеці на літературному вечорі, присвяченому творчій діяльності Андрія Кубаха, він був життєра­дісний, говірливий. Роздавав маленькі гравюри, присвячені Новому року. Напередодні пройшов курс хіміотерапії, плекав надію на видужання. Ділився планами на майбутнє. Із захопленням говорив: "Є багато задумів, тільки б викарабкатися з тенет хвороби". Це було в листопаді 2008 року. А через рік, 4 листопада 2009 року М.П. Самохіна не стало. Пішов за межу життя, але залишився в пам'яті рідних, друзів, продовжує жити в картинах, що прикрашають музеї, школи, оселі.

У кабінеті голови правління ЗАТ "Україна" Івана Сухаря побачив картину. По почерку впізнав автора, та все ж для переконливості запитав, чий твір.

- А це Миколи Самохіна робота, - з гордістю за свого земляка мовив Іван Федорович. - Правда красиво та оригінально виписана? Молодець, хай царствує чоловік.

Добрі діла, зроблені людиною на землі, не зникають, не меркнуть, а світять, як зорі в небі, ясним дороговказом майбутнім поколінням.

Микола ЛАВРИК.

 

Додати коментар

Увага! Якщо Ви не зареєстрований користувач, то можуть виникнути проблеми з коментуванням, пов'язані з тим, що ім'я, під яким Ви хочете залишити коментар, вже належить зареєстрованому користувачеві. Будь ласка, зареєструйтесь або виберіть більш унікальне ім'я.

Захисний код
Оновити

 

Вісті Роменщини
Тандем прес

Погода. Ромни

Календар

Випадкове фото

Площа Свободи
Площа Свободи

Вхід на Ромни. інфо



Оголошення