Ромны. Romny. Ромни. інфо

«Пам’ятайте про нас...»
Вісті Роменщини
Середа, 11 травня 2011, 12:30      Ромни, Сумська область

У музеї бойової слави Ярошівського навчально-виховного комплексу зберігаються солдатські листи. На пожовклих, списаних між боями в роки тієї жорстокої, кровопролитної пори аркушах – людські долі, яким випало тяжке випробування війною. Ці рядки стали для нас, молоді, повчальним заповітом. Серед них багато листів нашого земляка Олександра Гаврилка.

Для матері Сашині «трикутнички» були безцінним скарбом. Євдокія Севастянівна тільки перед самою смертю передала в музей це найдорожче – спогади, просочені солдатським потом і порохом. Кожен лист вона знала напам’ять. Майже щодня пізно ввечері, після важкої праці брала їх у руки й згадувала весну 1945-го...

Травень, зацвіли яблуні. Все подвір’я в білому цвіті. Саме присіла перепочити під білою яблунею, якою завжди милувався Сашко, коли готувався до екзаменів у Глинській середній школі. Чекала від нього листа з тієї клятої війни. На подвір’я зайшов чоловік Іван Омелянович, блідий, з червоними від сліз очима. Тремтячими руками, без слів подав білий клаптик паперу. Похоронку на сина. Неначе щось надірвалося всередині, перед очима попливли білі яблуні... Навічно в пам’яті вкарбувалися холодні рядки повідомлення: “Ваш син загинув смертю хоробрих у бою за Вітчизну...”

Лист матері

«...Дорога мамо, я як зараз пригадую випуск десятикласників, на якому і ти була присутня. Ви тоді не думали, напевно, що мені не прийдеться далі вчитися. Що ж, нехай нове покоління, не знаючи страхіть війни, буде вчитися й пам’ятати про нас, хто залишив шкільні парти й пішов захищати Батьківщину. Пиши, мамо!

2.02.44 р. Твій син».

Лист батькам

Зачитується відвідувачам музею як звернення до прийдешніх поколінь:

«Закінчуються важкі бої. Земля почор­ніла від розривів бомб і гранат. Гримить неймовірної сили грім гармат, “катюш”. “Музика” така, як під Севастополем в Криму була. Ідуть останні дні боїв. І в ці дні кожен із нас не може поручитися за своє життя, так як для виконання наказу йдуть із зброєю в руках кожний солдат і офіцер. Бої важкі. Німці кидають в бій всі свої чорні сили. Танкістів без танків, льотчиків без літаків посилають в піхоту.

Даєм жару фашистам! Я впевнений, скоро ми тут закінчимо возитися з німцем. Гори трупів німецьких, тисячі полонених – ось що тут кожний день відбувається. Гинуть найкращі наші люди. Але потрібно перемогти. Ніхто не плаче в саму останню хвилину. Кожний знає, що без втрат не можна за­кінчити війну. І щоб більше ніколи поганий німець не ходив на нашу руську землю – ніхто із нас не пожаліє життя!

Нехай росте наша молодь, нехай відбудовує те, що ми захищали.

Пам’ятайте про нас! Залишаюсь вашим назавжди!

19.03.45 р. О. Гаврилко».

Останній лист з фронту сестрі Ліді

«...Мене нагородили другим орденом Червоної Зірки. Тепер перед нами Кенігсберг. Укріплення тут великі: цілі підземні ходи, печери, заводи. До моря – 12 кілометрів. Бої йдуть жаркі, але, як і скрізь, ми переможемо! Цілий тиждень іде дощ. В окопах води по коліна і грязюки, а зверху дощ мрячить. Вилізеш – снайпер б’є і строчать кулемети. Ми спокійні. Всі бачимо, що війні скоро кінець. Нас в живих може й не буде, але ви нам будете дякувати за те, що ми проливали кров, щоб швидше був цей кінець...

2.04.45 р. Саша».

Останній лист написаний олівцем. Судячи з почерку, писався поспіхом на передовій, в окопі й, напевно, промокнув. Його передала сестра Олександра Лідія Іванівна Гаврилко, яка під час війни перебувала в евакуації у Саратовській області. Коли одержала цю звістку, 16 квітня 1945 року гвардії сержант О.І. Гаврилко загинув смертю хоробрих. Похований з усіма військовими почестями в м. Німан Калі­нін­градської області. Йому було 23 роки.

Саша Гаврилко жив до війни, як і всі його товариші, з вірою в майбутнє. Після закінчення десятирічки був призваний до лав Червоної Армії. Війна застала його в П’ятигорську, де проходив навчання у військовій школі. Він пише змістовні лис­ти рідним, які жили в евакуації у Саратовській області, – про героїчну оборону Кавказу, перехід у наступ, визволення Краснодарського, Ставропольського країв, Тамані, Севастополя, республік Прибалтики, про бої при штурмі Кенігсберга. Особливо відзначився юнак при визволенні Тамані, за що був нагороджений медаллю “За відвагу”. Пізніше відділення сержанта О.І. Гаврилка проявило мужність і героїзм під час штурму Сапун-гори в Севастополі. По декілька разів піднімалися в атаку, йшли на кинджальний вогонь німецьких кулеметів, у смертельні двобої з фашистами в їх окопах і укріпленнях. Проливали кров, але взяли висоту. За взяття Сапун-гори нагороджений орденом Червоної Зірки.

Тяжкими дорогами йшов солдат до Перемоги, долаючи страждання й лихо війни, холод і голод. Кровопролитні бої велися при визволенні Східної Прусії. Ворог зосередив у цьому районі свої добірні війська, побудував укріпрайони, особливо в Кенігсберзі. Але ніщо не змогло зупинити стрімкого наступу радянських військ. На грудях у сержанта засяяв другий орден Червоної Зірки.

17 квітня Таманська стрілецька дивізія провела останній бій і вийшла на узбережжя Балтійського моря. Один день не дожив славний воїн до припинення бойових дій дивізією, 23 дні – до Перемоги над фашистською Німеччиною.

Його особисті речі, листи з фронту знаходяться в Ярошівському музеї і розповідають молодому поколінню про суворі роки випробувань, через які пройшли ярошівчани в 40-х роках XX століття. Ми гордимося мужністю та відвагою наших земляків, шануємо їх і пам’ятаємо.

Вікторія ЗАПОРОЖЕЦЬ.

 

Додати коментар

Увага! Якщо Ви не зареєстрований користувач, то можуть виникнути проблеми з коментуванням, пов'язані з тим, що ім'я, під яким Ви хочете залишити коментар, вже належить зареєстрованому користувачеві. Будь ласка, зареєструйтесь або виберіть більш унікальне ім'я.

Захисний код
Оновити

 

Вісті Роменщини
Тандем прес

Погода. Ромни

Календар

Випадкове фото

Урочистий мітинг
Урочистий мітинг

Вхід на Ромни. інфо



Оголошення