In order to view this page you need Flash Player 9+ support!
Інвалідам в’їзд заборонено? |
Вісті Роменщини |
Середа, 07 грудня 2011, 09:36 Ромни, Сумська область |
В Україні захист інвалідів набуває особливого значення через постійне зростання їх частки серед населення. У Ромнах мешкає близько трьох тисяч людей з особливими потребами. Їх проблеми відомі майже кожній родині в нашому місті.
Більше сотні роменців пересуваються на інвалідних візках. Але на вулицях їх майже не видно. Вони вимушені довічно залишатися в домашньому ув’язненні. Крім того, що й вдома непросто пересуватися, складно доїхати до магазину, поліклініки, лікарні. Перешкод на шляху вистачає. Найперше – тротуари: суцільні ями, геть розбиті й жодного заїзду. Доводиться пересуватися проїжджою частиною, створюючи аварійно небезпечну ситуацію. Скористатися громадським транспортом інвалід взагалі не може. Немає жодного пристосованого автобуса чи маршрутки. Залишається лише таксі. Але й їх водії часто відмовляються, мовляв, немає куди покласти візок. Така, можна сказати, дискримінація, до речі, заборонена Конституцією. Добре, що місто не таке вже й велике. Та й на пенсію у вісімсот гривень мало хто зможе собі дозволити “в булочную на такси ездить”. Виїхати за межі населеного пункту взагалі неможливо. Міжміські перевізники категорично відмовляються брати “пасажирів із таким багажем”. Але інвалідний візок – не багаж. Це – наші ноги! Останнім часом у місті, як гриби після дощу, почали з’являтися пандуси. Та, згідно з нормами, пандус – це суцільна й похила поверхня з кутом підйому від 8 до 12 градусів, а не два швелери чи забетоновані смуги на сходах. Більш як 70% цих споруд не забезпечують безперешкодного доступу. Їх не здолати без сторонньої допомоги. А якщо пандус більш-менш придатний, то перед ним нерідко стоїть рекламний щит чи інша перешкода, а перед чи за дверима – сходинка. Як можна приймати такі об’єкти в експлуатацію? І навряд чи хтось перероблятиме зроблене. Якщо ж людина з особливими потребами не відчуватиме таких перешкод, то принаймні в душі щиро дякуватиме тим, хто про це подбав. Наприклад, приємно вразило те, що в новому приміщенні СЗОШ № 1, яке невдовзі відкриється, зроблено чудовий заїзд і для школярів з обмеженими можливостями. Керівництво навчального закладу знайшло можливість внести відповідні зміни в проект, хоча це й недешево. Натомість досі не облаштоване пандусом жодне відділення Держощадбанку, де інвалід може без комісії оплатити комунальні послуги, отримати пенсію. Недоступними залишаються банкомати, перукарні, готелі, суди тощо. Окремої уваги заслуговують супермаркети. Це найулюбленіше місце для інвалідів у всьому світі. По-перше, все можна купити в одному місці, по-друге, зазвичай вони розташовані прямо на землі, двері широкі, товар можна роздивитися. Але, на жаль, не в Ромнах. Навіть подолавши “смугу перешкод” перед входом у магазин, нерідко виявляється, що інвалідний візок не проїде між прилавками. І звичайні покупці не завжди можуть там розминутися. Не краще за візочників почуваються й інваліди по зору. Пішохідні переходи не обладнані тактильними смугами, світлофори – звуковими сигналами. За таких умов перетнути вулицю для незрячої людини те саме, що зіграти в “російську рулетку”. Щоправда, намагалися обладнати одну з вулиць звуковим світлофором, та невідомі вандали пошкодили його. Водіям також варто засвоїти “правило білої тростини”, затверджене міжнародними правилами дорожнього руху: якщо людина, яка недобачає, піднімає її, перебуваючи біля краю проїзної частини, всі авто зупиняються, щоб вона перейшла дорогу. Життя для інвалідів – суцільна боротьба в усіх сферах життя. Помилковою є думка, що їм потрібні тільки аптеки, лікарні та управління соцзахисту. Насправді ж вони також хочуть працювати, займатися спортом, навчатися, відвідувати концерти, музеї, відпочивати з друзями у ресторанах і кафе. Час, коли такі люди не сміли вийти з дому, минув. Все більше й більше чоловіків і жінок на візках з’являтиметься на вулицях, бо вони прагнуть жити самостійно. Для них треба опустити бордюри перед пішохідними доріжками, робити пандуси, а не “злітні смуги”, ставити двері шириною не менше 85 сантиметрів. Невже ми багато хочемо чи надміру просимо? Напевно, для того й існує День інвалідів, щоб кожен замислився, як може допомогти людині з обмеженими можливостями. Адже ніхто не застрахований від нещасного випадку чи хвороби. Сьогодні ти молодий, здоровий і сповнений сил, а завтра – прикутий до інвалідного візка. І тоді проблеми, які тебе взагалі не стосувалися, враз можуть стати твоїми... Наталія ОСАУЛЕНКО, голова Роменської громадської організації молодих інвалідів. |