Ромны. Romny. Ромни. інфо

Ромни.інфо Новини міста Вісті Роменщини Роз’ятрена душа поета, або 10 днів у Андріївці
Роз’ятрена душа поета, або 10 днів у Андріївці
Вісті Роменщини
Субота, 16 березня 2013, 07:07      Ромни, Сумська область

Село на нашій Україні –Неначе писанка село...Колись там весело було. (Т. Шевченко „Княжна”)

„…Він виїхав із моїм братом у Андріївку, а напередодні його від’їзду я дала йому молитву. В якій були висловлені мої побажання йому. Він повернувся через десять днів, протягом яких я багато думала про нього… Він від’їхав від нас 10 січня 1844 року…”(з листа княжної В.М. Рєпніної до свого духівника Ш. Енгорна).

„…До побачення, дорогий батьку, я тебе дуже цілую так само, як і маму Варвару. Шев­ченко передає їй при­віт…” (з листа Василя Рєпніна з Андріївки до своїх рідних в Яготин).

Ось так чітко й документально підтверджено перший приїзд на Сумщину відомого вже тоді поета, автора „Кобзаря” і художника Тараса Шевченка, який у 1843 році 17 листопада приїхав з міста Яготин разом із сином князя М. Рєпніна в садибу Рєп­ніних, що знаходилася у волосному містечку Андріївці Лубенського полку Гадяцького повіту тоді Полтавської губернії, а зараз Роменського району. У 40-х роках 19 ст. князю М. Рєпніну належало село Андріївка з вісьмома тисячами десятин землі та 652 душами кріпаків лише чоловічої статі. Враховуючи на той час багатодітні сім’ї, разом кріпаків було більше 5 тисяч. Зараз же там мешкає всього 362 жителі. Вимираємо і не потроху. А за тих часів були там гуральня, кінний та селітровий заводи.

Отож до Андріївки Шевченко заїхав з Яготина Київської об­ласті, де був маєток князя Миколи Рєпніна і куди за­просив поета також наш земляк із села Михайлівки, що на Лебединщині, О.В. Кап­ніст, три брати якого були причетні до руху декабрис­тів. Вони підтримували зв’язок з учасниками повстання на Сенатській площі. Зокрема, з Якубовичем (уро­джен­цем Ромен), Луніним, Бриггеном, Лорером, Глібовичем, Богдановичем, братами Коновніциними. У них в с. Обу­хівці на Полтавщині бував і очіль­ник південних декабристів Пестель. А Сергій Волконський – найвидатніший генерал у цій когорті, був рідним братом володаря Яготина Миколи Григоровича Рєпніна-Волконського і рід­ним дядьком Варвари Миколаївни Рєпніної, яку Шевченко покохав і мав із нею багаторічну дружбу, але зла доля розлучила їх.

„Запам’ятайте це ім’я, дорогий вчителю, – писала про Шевченка княжна Рєпніна, – воно належить до мого зоряного неба”. До її зоряного неба належав ще з дитинства й дядько – декабрист Сергій Волконський. Після того, як дружина декабриста поїхала за чоловіком на заслання, саме Варвара Миколаївна взяла на себе нелегкі обов’язки виховання сина Волконських, а з ними самими постійно листувалася. Цікаво, що молодий генерал і герой 1812 року, який, окрім Бородінської битви, був учасником ще 58 битв, за що нагороджений золотою шпагою, Сергій Волконський добре знав і цінував сумських та охтирських гусар, стій­кіших і сміливіших за яких не було в російській армії. Після розгрому декабристів та 25-річного заслання останні свої роки С. Волконський прожив у Москві, де його відвідував Тарас Шевченко.

Та повернемося до Шевченка. Поема „Тризна”, написана в Андріївці, присвячена не декабристам, як дехто вважає, а є суто автобіографічною, бо в ній він себе називає безталанним, тобто не­щасливим, і справляє уявну тризну з приводу свого нещасливого, нерозділеного кохання до княжної Варвари Рєпніної. Ось так через княжну, її родину Шевченка захопили декабристи, які виступили в 1825 році проти самодержавства Росії. І ця духовна єдність вела поета з Яготина до Андріївки, де він реалізував свій задум й присвятив нерозділеному коханню – княжній Варварі Рєп­ніній. Перебування в цьому селі було свого роду засланням чи вигнанням поета від батьків княжної з Яготина, щоб не дати розгорітися їх коханню. І ось 17 листопада 1843 року Шевченко разом із братом Варвари Ва­силем виїхали за наполяганням бать­ків у Ан­дріївку. 27 листопада поет повернувся в Яготин і ввечері того ж дня прочитав родині Рєпніних поему, названу спершу „Безталанний” („Тризна”), яка справила велике враження на присутніх. „О, какой чудесный дар ему дан!” – писала в листі княжна. – „Шевченко отдал тогда мне тетрадь, всю написанною его рукою, и сказал, что к этой рукописи принадлежит ещё портрет автора, который он вручит мне завтра”. Звідси висновок – поему було написано насправді не в Яготині, а в Андріївці. В Яготині поет написав лише присвяту до твору, – згадує В.М. Рєпніна (коментарі до „Тризни” «Наукова думка», т. 1, ст. 474).

Десять днів свого перебування в Андріївці Шевченко використав надзвичайно плідно. Відверті розмови з братом княжни, з другом Родіоном Лукомським, місцевими кріпаками відкрили поету нову сторінку світобачення й світосприйняття через приз­му руху декабристів. Дух декабристів витав у сім’ї Рєп­ніних. І його всотав у себе вчорашній кріпак, серце якого – суцільна роз’ятрена рана. Це так вплинуло на поета, що під час допиту в 1847 році Шевченко заявив про витоки його антимонархічної поезії. „…Так, будучи ещё в Петербурге, я слышал везде дерзости и порицания на государя и правительство. Возвратясь в Малороссию, я услышал ещё более и хуже между молодыми и между степенными людьми. Я увидел нищету и ужасное угнетение крестьян… и все это делалось и делается именем государя и правительства” (Т.Г. Шевченко. Документи та матеріали до біографії (1814-1861) Київ, Вища школа, 1975, с.193). Такий настрій поета ще підсилюють і особисті нерівноправні стосунки з сім’єю князя М. Рєпніна. Про це він говорить у поемі «Тризна» раною своєї душі:

Они родня между родными…

Я бедный поденщик,

работник простой;

Что дам я подруге

моими мечтами?

Любовь… Ах, любови,

любови одной…

О как бы я нежно,

как нежно любил!

Та цим планам двох молодих ще людей, які щиро покохали одне одного, не судилося збутися. Княжна – не рівня вчорашньому кріпакові, хай він і геніальний поет та художник. Свою роз’ятрену душу митець лікує спілкуванням із простим людом, пише поезії, малює портрети близьких йому людей: Родіона Лукомського, дещо пізніше актора Закревського. Роботи виконані олівцем, бо фарби залишив у Яготині. Тут він закінчив нову поему, яку 8-11 листопада обіцяв вручити княжні. Варвара Миколаївна засвідчує, що, повернувшись в Яготин, Тарас подарував їй переписані рукописи своїх творів та автопортрет.

Не будемо перелічувати, чого немає в селі, але скажемо, що є і що має бути з огляду 200-літнього ювілею Кобзаря в наступному році.

В центрі села біля магазину, біля садиби одного з селян стоїть перенесений пам’ятник поету. Його споруджено ще в 1967 році біля 700-літнього дуба, якого звали Шевченковим. А нині від дуба залишився лише обгорілий, в три обхвати знівечений стов­бур, незважаючи на всі довідники та охоронні грамоти, що вказують на значимість цього історичного дерева, який був свідком 10-денного перебування в цьому селі українського пророка. Символічно, що делегацію сумських козаків стежками Тараса Шевченка супроводжував молодий андріяшівський фермер і одноліток на той час поета – Володимир Шевченко. Він і познайомив нас із місцевим старожилом-краєзнавцем Миколою Катричем, від якого записали народні перекази про перебування поета в селі. З погляду віч­ності, відрізок часу в півтора століття – не так уже й багато. Це час наших прапрадідів. Шевченка в селі ще пам’ятають, але так мало робиться з огляду на грядуще 200-ліття від дня його народження. Треба рятувати Шевченківський дуб, правильніше те, що від нього залишилося. Та й сам пам’ятник потребує дбайливих рук. Але головне – відродити Божий храм – Миколаївську церкву, стіни першого поверху якої ще пам’ятають Тараса Шевченка.

Борис МАНЖЕЛА.

 

Додати коментар

Увага! Якщо Ви не зареєстрований користувач, то можуть виникнути проблеми з коментуванням, пов'язані з тим, що ім'я, під яким Ви хочете залишити коментар, вже належить зареєстрованому користувачеві. Будь ласка, зареєструйтесь або виберіть більш унікальне ім'я.

Захисний код
Оновити

 

Вісті Роменщини
Тандем прес

Погода. Ромни

Календар

Випадкове фото

konotop27
konotop27

Вхід на Ромни. інфо



Оголошення