Ромны. Romny. Ромни. інфо

Ромни.інфо Новини міста Вісті Роменщини Роз’ятрена душа поета, або 10 днів у Андріївці
Роз’ятрена душа поета, або 10 днів у Андріївці
Вісті Роменщини
Субота, 16 березня 2013, 07:07      Ромни, Сумська область

Село на нашій Україні –Неначе писанка село...Колись там весело було. (Т. Шевченко „Княжна”)

„…Він виїхав із моїм братом у Андріївку, а напередодні його від’їзду я дала йому молитву. В якій були висловлені мої побажання йому. Він повернувся через десять днів, протягом яких я багато думала про нього… Він від’їхав від нас 10 січня 1844 року…”(з листа княжної В.М. Рєпніної до свого духівника Ш. Енгорна).

„…До побачення, дорогий батьку, я тебе дуже цілую так само, як і маму Варвару. Шев­ченко передає їй при­віт…” (з листа Василя Рєпніна з Андріївки до своїх рідних в Яготин).

Ось так чітко й документально підтверджено перший приїзд на Сумщину відомого вже тоді поета, автора „Кобзаря” і художника Тараса Шевченка, який у 1843 році 17 листопада приїхав з міста Яготин разом із сином князя М. Рєпніна в садибу Рєп­ніних, що знаходилася у волосному містечку Андріївці Лубенського полку Гадяцького повіту тоді Полтавської губернії, а зараз Роменського району. У 40-х роках 19 ст. князю М. Рєпніну належало село Андріївка з вісьмома тисячами десятин землі та 652 душами кріпаків лише чоловічої статі. Враховуючи на той час багатодітні сім’ї, разом кріпаків було більше 5 тисяч. Зараз же там мешкає всього 362 жителі. Вимираємо і не потроху. А за тих часів були там гуральня, кінний та селітровий заводи.

Отож до Андріївки Шевченко заїхав з Яготина Київської об­ласті, де був маєток князя Миколи Рєпніна і куди за­просив поета також наш земляк із села Михайлівки, що на Лебединщині, О.В. Кап­ніст, три брати якого були причетні до руху декабрис­тів. Вони підтримували зв’язок з учасниками повстання на Сенатській площі. Зокрема, з Якубовичем (уро­джен­цем Ромен), Луніним, Бриггеном, Лорером, Глібовичем, Богдановичем, братами Коновніциними. У них в с. Обу­хівці на Полтавщині бував і очіль­ник південних декабристів Пестель. А Сергій Волконський – найвидатніший генерал у цій когорті, був рідним братом володаря Яготина Миколи Григоровича Рєпніна-Волконського і рід­ним дядьком Варвари Миколаївни Рєпніної, яку Шевченко покохав і мав із нею багаторічну дружбу, але зла доля розлучила їх.

„Запам’ятайте це ім’я, дорогий вчителю, – писала про Шевченка княжна Рєпніна, – воно належить до мого зоряного неба”. До її зоряного неба належав ще з дитинства й дядько – декабрист Сергій Волконський. Після того, як дружина декабриста поїхала за чоловіком на заслання, саме Варвара Миколаївна взяла на себе нелегкі обов’язки виховання сина Волконських, а з ними самими постійно листувалася. Цікаво, що молодий генерал і герой 1812 року, який, окрім Бородінської битви, був учасником ще 58 битв, за що нагороджений золотою шпагою, Сергій Волконський добре знав і цінував сумських та охтирських гусар, стій­кіших і сміливіших за яких не було в російській армії. Після розгрому декабристів та 25-річного заслання останні свої роки С. Волконський прожив у Москві, де його відвідував Тарас Шевченко.

Та повернемося до Шевченка. Поема „Тризна”, написана в Андріївці, присвячена не декабристам, як дехто вважає, а є суто автобіографічною, бо в ній він себе називає безталанним, тобто не­щасливим, і справляє уявну тризну з приводу свого нещасливого, нерозділеного кохання до княжної Варвари Рєпніної. Ось так через княжну, її родину Шевченка захопили декабристи, які виступили в 1825 році проти самодержавства Росії. І ця духовна єдність вела поета з Яготина до Андріївки, де він реалізував свій задум й присвятив нерозділеному коханню – княжній Варварі Рєп­ніній. Перебування в цьому селі було свого роду засланням чи вигнанням поета від батьків княжної з Яготина, щоб не дати розгорітися їх коханню. І ось 17 листопада 1843 року Шевченко разом із братом Варвари Ва­силем виїхали за наполяганням бать­ків у Ан­дріївку. 27 листопада поет повернувся в Яготин і ввечері того ж дня прочитав родині Рєпніних поему, названу спершу „Безталанний” („Тризна”), яка справила велике враження на присутніх. „О, какой чудесный дар ему дан!” – писала в листі княжна. – „Шевченко отдал тогда мне тетрадь, всю написанною его рукою, и сказал, что к этой рукописи принадлежит ещё портрет автора, который он вручит мне завтра”. Звідси висновок – поему було написано насправді не в Яготині, а в Андріївці. В Яготині поет написав лише присвяту до твору, – згадує В.М. Рєпніна (коментарі до „Тризни” «Наукова думка», т. 1, ст. 474).

Десять днів свого перебування в Андріївці Шевченко використав надзвичайно плідно. Відверті розмови з братом княжни, з другом Родіоном Лукомським, місцевими кріпаками відкрили поету нову сторінку світобачення й світосприйняття через приз­му руху декабристів. Дух декабристів витав у сім’ї Рєп­ніних. І його всотав у себе вчорашній кріпак, серце якого – суцільна роз’ятрена рана. Це так вплинуло на поета, що під час допиту в 1847 році Шевченко заявив про витоки його антимонархічної поезії. „…Так, будучи ещё в Петербурге, я слышал везде дерзости и порицания на государя и правительство. Возвратясь в Малороссию, я услышал ещё более и хуже между молодыми и между степенными людьми. Я увидел нищету и ужасное угнетение крестьян… и все это делалось и делается именем государя и правительства” (Т.Г. Шевченко. Документи та матеріали до біографії (1814-1861) Київ, Вища школа, 1975, с.193). Такий настрій поета ще підсилюють і особисті нерівноправні стосунки з сім’єю князя М. Рєпніна. Про це він говорить у поемі «Тризна» раною своєї душі:

Они родня между родными…

Я бедный поденщик,

работник простой;

Что дам я подруге

моими мечтами?

Любовь… Ах, любови,

любови одной…

О как бы я нежно,

как нежно любил!

Та цим планам двох молодих ще людей, які щиро покохали одне одного, не судилося збутися. Княжна – не рівня вчорашньому кріпакові, хай він і геніальний поет та художник. Свою роз’ятрену душу митець лікує спілкуванням із простим людом, пише поезії, малює портрети близьких йому людей: Родіона Лукомського, дещо пізніше актора Закревського. Роботи виконані олівцем, бо фарби залишив у Яготині. Тут він закінчив нову поему, яку 8-11 листопада обіцяв вручити княжні. Варвара Миколаївна засвідчує, що, повернувшись в Яготин, Тарас подарував їй переписані рукописи своїх творів та автопортрет.

Не будемо перелічувати, чого немає в селі, але скажемо, що є і що має бути з огляду 200-літнього ювілею Кобзаря в наступному році.

В центрі села біля магазину, біля садиби одного з селян стоїть перенесений пам’ятник поету. Його споруджено ще в 1967 році біля 700-літнього дуба, якого звали Шевченковим. А нині від дуба залишився лише обгорілий, в три обхвати знівечений стов­бур, незважаючи на всі довідники та охоронні грамоти, що вказують на значимість цього історичного дерева, який був свідком 10-денного перебування в цьому селі українського пророка. Символічно, що делегацію сумських козаків стежками Тараса Шевченка супроводжував молодий андріяшівський фермер і одноліток на той час поета – Володимир Шевченко. Він і познайомив нас із місцевим старожилом-краєзнавцем Миколою Катричем, від якого записали народні перекази про перебування поета в селі. З погляду віч­ності, відрізок часу в півтора століття – не так уже й багато. Це час наших прапрадідів. Шевченка в селі ще пам’ятають, але так мало робиться з огляду на грядуще 200-ліття від дня його народження. Треба рятувати Шевченківський дуб, правильніше те, що від нього залишилося. Та й сам пам’ятник потребує дбайливих рук. Але головне – відродити Божий храм – Миколаївську церкву, стіни першого поверху якої ще пам’ятають Тараса Шевченка.

Борис МАНЖЕЛА.

 

Додати коментар

Увага! Якщо Ви не зареєстрований користувач, то можуть виникнути проблеми з коментуванням, пов'язані з тим, що ім'я, під яким Ви хочете залишити коментар, вже належить зареєстрованому користувачеві. Будь ласка, зареєструйтесь або виберіть більш унікальне ім'я.

Захисний код
Оновити

 

Вісті Роменщини
Тандем прес

Погода. Ромни

Календар

Випадкове фото

8
8

Вхід на Ромни. інфо



Оголошення