Ромны. Romny. Ромни. інфо

Пензля дивні арабески
Вісті Роменщини
Вівторок, 24 березня 2009, 09:43      Ромни, Сумська область
Коли мимо школи з мольбертом у руках прямує високий сивочолий чоловік, значить, Микола Петрович Самохін приїхав на етюди. Писати наші краєвиди, простори Загребелля, скіфські могили, березові гаї, бо то аура митця, самобутнього художника з народу. Самохін належить до тих малярів, які високо цінують український національний характер. Ось і зараз він допрацьовує вдома портрет “Козак Мелешко”, на якому зображено дужу статуру з вольовим обличчям. Портрет написаний зі щирою симпатією, він теплий за тональністю, як і душа справжнього українця, що слугував прообразом, — талановитого земляка, співака Володимира Мелешка.

 

Микола Петрович усе життя прагнув розповісти на своїх полотнах про Україну та її народ. У його пейзажах — наша яблунево-грушево-вишнева земля. І коли влітку він супроводжував на пленерному виїзді художників з Китаю, Японії, Кореї, Молдови, Росії під егідою Всеукраїнського благодійного фонду імені П. Калнишевського, то старався показати їм найкрасивіші, найзнаковіші куточки рідної Роменщини. Як митець, він намагається докопатися до істини, затаємниченої в моноліті, дібратися до суті явища, від великого — до малого.

 

Заприязнитися з Самохіним мені пощастило давно, коли допомагав оформляти кабінет літератури. Він – людина щира, відкрита, духовно піднесена. Завдяки йому й сам частіше помічаєш у сірій буденності, у люстерках калюж вогники життя, зірковість світу.

 

Інтерес до малярства в Миколи зародився ще в дитячі роки, бо малювання ви­кладав у Перекопівській школі талановитий учитель Віталій Леонтійович Пивоваров. Вдячними словами згадує Самохін свого наставника, який розбудив у ньому художній інтерес до світу, покликав у нелегку творчу дорогу. Потім були Лохвицький технікум харчової промисловості, служба в армії. Завжди малював, оформляв виставки з випускниками студії імені Грекова. Довгий час працював у Роменській художній майстерні. Його роботи експонуються в Роменському крає­знавчому музеї, музеї-майстерні Кавале­рідзе в Новопетрівці, фонді культури України, “Сумському земляцтві” в Києві, на обласних виставках.

 

У доробку художника і графіка, і книжкові ілюстрації, і великі олійні полотна, а ще він майстер екслібрисів. Микола Петрович — член громадського осередку художників «Роменська палітра». Коли десь загоряється вогник нових ідей, — Самохін в авангарді. І хоч зараз нездужає, та душа його рветься до роботи, до участі у створенні музею Й.М. Дудки. Оформляв він і музей Феодосія Сахна в Смілому, і майстерню матері-героїні О.А. Деревської, багатьом письменникам Роменщини допоміг в оздобленні книг. Завжди приємно дослухатися його мистецьких порад, бо головне, як він каже, «простір, світло й нічого зайвого». І робить усе це без суєти — просто, душевно, непомітно.

 

А коли влітку пошуковці Пустовійтів­ської школи їздили в розвідку до Широкого Яру, аби долучити до експонатів майбутнього музею з Дудчиного подвір’я нові, Микола Петрович став їх натхненником. Така вже в нього душа. Часто-густо трудиться художник безкоштовно, на користь людям, на благо рідному краєві.

 

Не всі глядачі в однаковій мірі підготовлені сприймати живопис. Це залежить від смаку та світосприйняття. Але полотна Самохіна притягують до себе, змушують думати над самовираженням митця, його розумінням буття й визначення в ньому місця людини. Уміє він, як і Каземір Малевич своїм «Чорним квадратом», спровокувати нашу уяву до абстрактного мислення, філософського усвідомлення долі Всесвіту. Цикл полотен присвячений тисячолітньому Роменові – то і свята пересторога, і трагічність минулого, і палка залюбленість у сучасне рідне місто. Діапазон бачення художника неосяжний, він у постійному пошуку нових засобів вираження того, що хвилює.

 

Підходить свято весняного пробу­дження, свято невмирущого життя. І знову прямуватиме мимо школи на етюди Самохін. Нехай же весняна земля органить йому на натхнення, на творчість, хай солов’їною високістю злітає пензель майстра, що вірно служить своєму народові працелюбною душею, світлим розумом, аби знову й знову вабило нас зайти на персональну виставку художника й упі­знати навдивовиж дорогі серцю місця. Ось вуличка зі старенькими хатками у Вовківцях, ось кури висипали на подвір’я, а ось усміхнена вишня, точнісінько як у вашому саду… Чекає ще на митця лебедина пісня, бо пензля дивні арабески непередбачувані, невичерпні.

 

Вишнеквіту Миколі Петровичу зичать земляки й шанувальники таланту.

 

Тамара Марченко.
с. Пустовійтівка.
 

Додати коментар

Увага! Якщо Ви не зареєстрований користувач, то можуть виникнути проблеми з коментуванням, пов'язані з тим, що ім'я, під яким Ви хочете залишити коментар, вже належить зареєстрованому користувачеві. Будь ласка, зареєструйтесь або виберіть більш унікальне ім'я.

Захисний код
Оновити

 

Вісті Роменщини
Тандем прес

Погода. Ромни

Календар

Випадкове фото

10
10

Вхід на Ромни. інфо



Оголошення