Ромны. Romny. Ромни. інфо

Ромни.інфо Новини міста Новини міста Велика родина із великим серцем
Велика родина із великим серцем
Новини міста
Середа, 26 травня 2010, 12:21      Ромни, Сумська область

Віра Іванівна та Ігор Миколайович Божки із села Герасимівка зростали у багатодітних родинах. Чоловік був одним із трьох дітей, дружина – четвертою із 5-и. Тому власні троє діток для них стали цілком закономірним фактом.

Ми зустрілися із подружжям Божків саме у День матері, а приводом став їх маленький у мірках глобальних, але глобальний у мірках однієї родини подвиг: вони взяли на виховання дітей-сиріт. Дві сестрички і братик мали нещастя народитися у неблагополучній родині – мати постійно пиячила, та й батько не забував заглядати у чарку. Згодом таких непутящих дорослих позбавили батьківських прав, і діти опинилися в інтернаті. Про їх зустріч із новими – справжніми – батьками ведемо розмову з пані Вірою та паном Ігорем.

-         Скажіть, як ви, маючи трьох власних дітей, зважилися всиновити ще стільки ж діточок?

- Ми любимо дітей, для нас вони в радість, - каже Віра Іванівна. До всиновлення ми ішли довго, кілька років. Нам з чоловіком хотілося, щоби у нашої доні Тані з’явилася сестричка. Синів ми маємо двоє, а от дочка була лише одна. Тому і виникла думка про всиновлення. Спочатку хотіли взяти тільки одну дівчинку. Для цього пішли у районний відділ сім’ї, де нам розповіли, як це зробити. Думали брати дитину віком 3-4 років, у якої ще тільки формується характер. Поїхали в Суми до будинку дитини, але там нікого не вдалося підібрати. Повернулися додому і стали оглядати картотеки сиріт. Побачила фотографію Жанни із сумними великими очима і вже не могла думати про інші варіанти. Спеціалісти районного центру соціальних служб сказали, що ця дівчинка має ще брата і сестру в інтернаті. Іще одна сестричка вже переїхала жити до прийомних батьків за кордон. Я переживала, що чоловік буде проти такої кількості дітей, а він здивовано запитав мене: «Ну і що, що їх троє? Невже не прогодуємо та не виховаємо?». Ось так у нас рік тому – на минулий останній дзвоник з’явилося аж троє нових діток.

- Як це сприйняли ваші рідні діти? Чи були у вас проблеми із розміщенням нових членів сім’ї?

Дітей ми готували завчасно, щоправда мова йшла про одну сестричку. Але вони швидко подружилися між собою. Звісно, якісь дрібні суперечки вони мають, однак це є у всіх родинах. Аби жити було не тісно, почали добудовувати до будинку ще одну кімнату. Зараз хлопці сплять в одній кімнаті, а дівчата – в іншій. Ми вдячні долі, що багато людей, дізнавшись про наш вчинок, допомагали нам безплатно. Наприклад, при добудові кімнати за деякі види робіт навіть не хотіли брати плату, мовляв, вам ці гроші потрібніші.

- Наскільки складно вам було виховувати нових дітей за своїми правилами, а не за інтернатівськими (до яких вони встигли звикнути)?

Найстарша дівчинка Яна мала найскладніший характер. Вона була «колючою», не бажала йти на контакт. Це нам спочатку доставляло багато проблем. Їй було важко усвідомити, що мама і тато хочуть їй не гіршого, а кращого. Складність полягала в тому, що сироти не знали деяких елементарних речей, яким їх в інтернаті просто не вчили. Перші два місяці вони набирали повні кишені хлібу, ховали його під подушку. У нашому домі вони вперше побачили і спробували варення, був час, що вони за день з’їдали банку варення. Нам доводилося розповідати їм речі, про які зазвичай діти знають вже в два роки. Всьому вчили з самого початку, обов’язково контролювали, аби вони відчували за собою відповідальність.

Ми спеціально взяли діток молодших за наших дітей, бо ми вже це пройшли і знали, як їх краще виховувати. Наша донька Таня навіть казала, що з ними так «не носилися». Ми бачимо, як вони змінилися за цей рік. До кожної дитини треба було знайти підхід, перепробувати різні методики впливу та виховання. Із рідними батьками вони не бачили любові, піклування, їм доводилося у сусідів просити хліб. Хоча потрапивши до нас, вони не одразу люб’язно реагували на турботу: бувало, що на наше добре ставлення вони не відразу відповідали взаємністю. А з часом звикли до любові.

- Як у них справи із навчанням у школі?

Великою проблемою була табличка множення, аби її вивчити, вигадували різні заохочення. Крім загальноосвітньої школи діти ходять у музичну школу. Молодшу дівчинку Жанну на наступний рік ми віддамо у третій клас, хоча цього року вона вчилася у четвертому. Ми бачимо, що вона просто не має базових знань і їй важко встигати за рештою однокласників. А тепер вони вчитимуться разом із братиком Сашком, то буде кому допомогти. Привчаємо усіх дітей, що руками заробляєш на хліб, а головою – на масло, тому вимагаємо старанного навчання від усіх шістьох дітей.

- Діти допомагають вам по господарству? Адже жити в селі і не працювати – неможливо.

Коли вони до нас потрапили, то ніяк не могли збагнути, навіщо збирати помідори чи ягоди. А взимку, коли їли консервацію, яку самі ж допомагали робити, були раді. Зараз вже й просити не треба – вони зранку самі запитують: що робити треба? Всіх привчаємо до роботи. Цього року всі дружно садили огород.

- Які проблеми ви зараз маєте?

Ми мріємо про мікроавтобус. Щоб нам усім разом кудись поїхати, доводиться і автобусом, і велосипедами добиратись. Дуже любимо спільні походи на природу. Щоправда, спочатку наші нові діти не розуміли, що це і навіщо. А зараз і самі іноді пропонують поїхати у ліс. Адже це така краса – всюди квіти, тиша, пташки співають. Спілкування з природою сприяє кращому розвитку дитини. Також усіх дітей намагаємося частіше годувати здоровою їжею, а не сухариками, чіпсами або газованими напоями. Вони у нас краще компоту свіжого вип’ють, а не хімії з пляшки.

- Ви задоволені, що маєте таку велику родину?

Звісно, ми щасливі. Є у нас труднощі, як і в кожній сім’ї, але і радість є велика. Зараз багато людей думають, що взяти прийомну дитину – вигідне у плані грошей рішення. Але це далеко не так. Це величезна відповідальність, а грошей, які платить держава, вистачає на необхідні речі. Не варто чекати прибутків, які зробите на сиротах.

 

Мені хотілося запитати у прийомних дітей, як їм тут живеться. Але коли я побачила, що діти називають дорослих «мама» і «тато», всі питання самі собою отримали відповідь. Саме тут їх місце – в атмосфері поваги, любові  і доброти.

Тетяна Івасин

bagatoditna

 

Додати коментар

Увага! Якщо Ви не зареєстрований користувач, то можуть виникнути проблеми з коментуванням, пов'язані з тим, що ім'я, під яким Ви хочете залишити коментар, вже належить зареєстрованому користувачеві. Будь ласка, зареєструйтесь або виберіть більш унікальне ім'я.

Захисний код
Оновити

 

Вісті Роменщини
Тандем прес

Погода. Ромни

Календар

Випадкове фото

3
3

Вхід на Ромни. інфо



Оголошення