Ромны. Romny. Ромни. інфо

Ромни.інфо Вісті Роменщини Базар того приймає, хто гроші має
Базар того приймає, хто гроші має
Вісті Роменщини
Вівторок, 02 березня 2010, 10:28      Ромни, Сумська область

Проминули свята, які відзначалися урочистостями, гулянками, багатими на наїдки та напої столами. Але вони закінчилися, а їсти щодня хочеться. Зібралися ми з дружиною і подибали на базар за продуктами. Сумку взяли невеличку, якраз по статках.

 

Пошановуючий себе чоловік покупку починає з м'ясного павільйону, зайшли туди й ми. А в ньому аж очі розбігаються. "Штабелями" лежать м'ясо, сало, почеревина, ноги, хвости, вуха. Вибір широкий і продавці привітні, навперебій пропонують свій товар:

 

- Беріть, дідусю, сало, соломою смалене, пахуче. На сковороді мов віск тане.

 

- А в мене свинка молоденька. Почеревина, як намальована, справжній тобі балик. Та й ціна… Не продаю, а вважай, даром віддаю.

 

- Скільки ось ця четвертинка товстенька? - запитую.

 

- Тридцять гривень за кіло.

 

- А вирізка?

 

- П'ятдесят гривеників. Ну, чого ж ви роздумуєте? Класти на ваги?

 

Хочеться смачненького саль­ця, але ж пенсія куценька. А дірок на неї, як на старих чоботях.

 

Неохоче переводжу погляд на купку м'ясних відходів, до яких би краще підійшов ярлик "Роги та копита".

 

Побачивши мою цікавість до товару, продавець атакує:

 

- Це теж м'ясце смачне. По шість гривень за кіло. Наваристий продукт. Чи на борщ, чи й на бульйон…

 

- Ну, то зважте, будь ласка.

 

Рум'яна продавщиця швиденько наклала в целофан кіс­ток-цурпалок, кинула на ваги, стрілка застрибала туди-сюди. Та це не завадило жінці безпомилково визначити вагу товару.

 

- З вас п'ятнадцять гривень, - подала здачу, і вже гостинність пропала. - Купили так проходьте, не затуляйте вітрину.

 

- До свинини, Федоре, треба б і линини, - не то серйозно, не то жартома мовила Варка.

 

Цього добра на ринку вдосталь. У ваннах та ночвах у промерзлій воді, ніби в ополонці, плавають коропи, товстолобики, білий амур, рідше - карась, плітка. Вміють нинішні фермери рибу вирощувати, вміють і продавати. За кілограм відбір­ної риби потрібно викласти 20-22 грн. Помилувалися чудо-рибою, пошкодували, що купи­ло притупило, та й далі пішли.

 

А базар вирує, зазиває до прилавків своїми принадами.

 

Дідок, закутавшись у війсь­ковий бушлат, відкотивши шап­ку, хукає в руки, хоч продає не по сезону літній продукт.

 

- Хто забув купити меду? Прошу, липовий, гречаний, ака­цієвий. Лікує свинячий грип, сибірку, печінку й всі інші нутрощі.

Нас із старою болячки прямо доймають, але ж півлітрова баночка нектарного продукту коштує 25 гривень.

 

- Купимо іншим разом, як розбагатіємо, - заспокоюю дружину, - а поки що лікуватимемося липиною. Дешево й корисно.

 

Широкий також вибір яєць. І ціни на них різняться: від 7,5 до 10 грн. А вже за крашанки від домашньої зозулястої курки правлять 15 грн. Качка коштує 80, кріль - 100 гривень. За борошно першого ґатунку слід викласти 2,5 грн. Та найбільше набив ціну, став таким собі білим королем - цукор, по десять гривень за кілограм пропонують. Хоч бери, хоч любуйсь. І це ще, обіцяють, не кінець. Ціна, кажуть, підстрибне до 15 грн. Багатші беруть цукор мішками про запас. А як же бути пенсіонерам? Це ж ні варення, ні компоту не вдасться покуштувати. Та й чайку посьорбати стане проблемою.

 

Торгує тут і наш брат із села, здебільшого дарами землі-годувальниці. Але що ж воно за торги? Купка моркви коштує 3 грн., десяток цибулин - 5, кілограм картоплі - 2 грн. Скільки тих мірок "трудового" продукту потрібно продати, щоб купити валянки за 100 грн. чи капелюха за 200. Не стикуються ні ціни, ні затрачена праця на виробництво товару.

 

Надивившись базарного дійства, сумні та зажурені повернулися ми додому. Виклали із сумки товари першої необхідності: хліб, моркву, кілограм борошна на млинці, два свинячих вуха, пучок звіробою (нутрощі лікувати) та 200 грамів тюльки.

 

Увімкнули телевізор, а з екрана міністр економіки проголошує: внутрішній валовий продукт зріс на стільки-то процентів, пенсії підвищились, доходи населення теж полізли вгору, економіка в країні стабі­лізується. Солодкі, як мед, слова розливаються по хаті, стукають у голову, але не знаходять відгомону, зависають у повітрі. Від такого щоденного просторікування людям, як мовиться, ні холодно ні жарко. Між керманичами країни та простими людьми прірва все глибшає. У них своє привіле­йоване життя, у нас же сумне, безпросвітне.  Коли ж то воно проясниться на українському небосхилі?

 

Федір МАКУХІН.

 

Додати коментар

Увага! Якщо Ви не зареєстрований користувач, то можуть виникнути проблеми з коментуванням, пов'язані з тим, що ім'я, під яким Ви хочете залишити коментар, вже належить зареєстрованому користувачеві. Будь ласка, зареєструйтесь або виберіть більш унікальне ім'я.

Захисний код
Оновити

 

Вісті Роменщини
Тандем прес

Погода. Ромни

Календар

Випадкове фото

32
32

Вхід на Ромни. інфо



Оголошення