Ромны. Romny. Ромни. інфо

Ромни.інфо Вісті Роменщини Валентинина тріада
Валентинина тріада
Вісті Роменщини
Середа, 10 березня 2010, 10:15      Ромни, Сумська область

Кращі поезії, пісні, картини митці у  всі часи присвячували жінкам. Перед ними в покірності ставали на коліна найхоробріші завойовники-полководці. Та й ми, так би мовити, прості смертні чоловіки представниками красивої статі захоплюємося, їх любимо, поважаємо. Немало славних та шанованих жінок живе  і працює на Роменщині. Одна із них - лікар за покликанням Валентина Василівна Гунькова.

П'ятнадцять років вона очолює медицину в місті та районі, працює головним лікарем ЦРЛ. Окрім своєї професійної діяльності, виконує велику громадську роботу. Про її авторитет, повагу говорить той факт, що роменці сім разів обирали її депутатом обласної та районної рад. Валентина Василівна відзначена і на державному рівні, удостоєна звання «Заслужений лікар України». Очолюваний нею колектив нараховує 1500 осіб, висловившись військовою термінологією, вона виконує обов'язки командира дивізії. Але Валентина Василівна не нарікає на труднощі, бо коли робота за покликанням, до душі, то про якісь непосильні навантаження не може бути й мови.


Напередодні свята 8 Березня ми зустрілися з В.В. Гуньковою і взяли інтерв'ю.

- Валентино Василівно, розкажіть, будь ласка, як все починалося? Чому обрали спеці­альність лікаря?

- Випадковостей у житті не буває, тим більше у виборі професії. Дарма, що  в моїй сім'ї медиків не було (батько працював директором заводу, мати - вчителькою), але я з дитинства вправлялася у лікуванні. то з ляльками, то з хворими домашніми тваринами возилася. Подорослішавши, почала займатися спортом. А фізична культура і здоров'я - це одне й теж. Читала спеціальну літературу з біології, анатомії.

- Дозвольте уточнити, яких результатів досягли  у спорті?

- Захоплювалася легкою атлетикою, мала розряди, найвищий ре­зуль­тат - кандидат у май­стри спорту зі спортивної гім­настики.

- Як стали лікарем?

- Поїхала вступати на навчання до Харківського медичного інституту. Хоч школу закінчила із золотою медаллю, все ж хвилювалася, тому що був конкурс 11 чоловік на міс­це.

Ще навчаючись в інституті, виявляла бажання стати акушером-гінекологом. Але досягти цього було непросто. Тільки 60 випускників вузу (із 1200) отримали направлення працювати гінекологом. Я із своїм проханням дійшла до міністра охорони здоров'я СРСР. Справа вже вирішувалася, та в  нас народилася донька Вікторія і я до столиці не поїхала. Та ще й чоловік зупинив: навіщо тобі, мовляв, опановувати хірургічну спеціальність, коли ти все одно будеш головним лікарем.

- Отож пророкування чолові­ка справдилися. Що, він уже тоді помітив у Вас  характерні риси лідерства?

- Напевно. Хоча у радянські часи вважалося, що керівниками не народжуються, ними стають. На сьогодні ж генетиками доведено, що лідерство - це вроджена риса характеру. В хромосомах таких людей є додаткові "хвостики". Вести перед мені вдавалося ще з дитинства. В інституті була заступником секретаря комітету комсомолу, тому весь час "крутилася" у вирі життя. Але не прагнула керівного крісла будь-якою ціною. Хоча кар'єра, в доброму розумінні цього слова, це й зростання майстерності.

- Тож якими рисами характеру має бути наділений керівник, щоб успішно працював колектив?

- Насамперед, щоб відчував у собі тріаду: хочу, вмію, знаю. Важливо також бути готовим нести відповідальність. Одним словом, братися за кермо слід тільки тоді, коли усвідомлюєш, що зможеш повести колектив краще своїх попередників.

Після закінчення вузу мене направили не в район чи область, а  у віддалене село Андріївку на Роменщині. Очоливши міс­цеву лікарню, я з головою поринула в роботу. У всьому допомагав чоловік. Провели ремонт приміщення, побудували котельню, пральню, сауну, посадили парк, заклали розарій. Та впорядкувати приміщення, дворище - це ще пів­діла. Головним напрямком на­шої роботи став рівень медичного обслуговування населення, який з приходом молодих спе­ціалістів значно підвищився.

Сім літ роботи в сіль­ській лікарні були роками становлення. Теоретичні інститутські знан­ня вдалося під­кріпити прак­тикою. Тут удосконалювалися і організаторські здібності. А вже весною 1987 року мене запросили в центральну районну лікарню. Спочатку працювала заступником головного лі­каря, а з 1995-го очолила заклад.

- Валентино Василівно, сьогодні побутує сумний жарт: медицина, мовляв, сама в реані­мацію проситься. Основна причина - недостатнє фінансування галузі. Як знаходите вихід із такої ситуації?

- Медичні заклади насправді фінансуються за залишковим принципом, а саме: на 30-40%, на ліки та харчі отримуємо лише 10% потреби. Отож для того, щоб забезпечити життє­діяльність закладу, доводиться "вертітися". Все-таки по можливості кошти виділяють міська та районна влада. Допомагають спонсори, керівники працю­ючих підприємств, підприємці. На щастя, у нас не перевелися люди, які прагнуть робити добро, допомагати ближньому. Це, зокрема, І.Ф. Телющенко (ТОВ "Керамейя"), О.І. Саєнко (ТОВ "Роменський завод продтоварів"), А.М. Рішняк (ДП ДАК "Хліб України" "Роменський комбінат хлібопродуктів"), В.І. Марюха (ЗАТ "СБК"). Саме завдяки об'єднанню зусиль вдалося вперше за 100 років зробити капітальний ремонт корпусу так званої земської лікар­ні. Кошти вишукували, як мовиться, з миру по нитці. Пра­цівники лікарні зібрали більше 100 тис. гривень, вони й ремонтні роботи допомагали виконувати. Сьогодні у відновлені палати зайти любо. І дихається легше, і аура в них світла, приємна.

- Але ж допомагають пацієн­там видужувати не лише обладнані приміщення, ліки, а й при­віт­не слово, добре ставлення до них.

- Саме на цьому  я й наголо­шую на наших виробничих нарадах. Більшість лікарів та медсестер працюють за покликом серця. За мізерної заробітної платні доводиться трудитися у післяурочні години. Особливо ж великі навантаження на медпрацівників випадають під час епідемій грипу, не кажучи вже про хірургів, коли доводиться оперувати 8-10 годин. Але не падаємо духом. Бідності протиставляємо майстерність, досвід. До слова сказати, за рівнем кваліфікації кадрів ми займаємо перше місце в області. Більше 50% лікарів мають першу та вищу категорію. Серед них хочеться назвати В.П. Штогріна, В.П. Красько, М.М. Якубовського, А.П. Гречаного, В.Т. Скорика.

- Нині навчання в медичних вузах платне. Щоб здобути фах лікаря, потрібно викласти 80 тис. грн. Серед людей можна почути розчарування, що дитина багатих батьків зі "слабенькими" знаннями за гроші вивчиться у вузі, м'яко кажучи, посередньо лікуватиме людей. Яка ваша думка з цього приводу?

- Так шаблонно до цього питання підходити не можна. Праця лікаря специфічна, і більшість молодих людей цю професію обирають за покликанням. Тому незалежно від того чи студент навчається за бюджетні кошти, чи за контрактом - він виходить кваліфі­кованим спеціалістом. Нині ж розвиваються платні послуги. У людей є вибір. Тому до ескулапа, який не вміє лікувати, ніхто не звернеться. Лише цей факт стимулює до навчання. До нас теж прийшли працювати молоді спеціалісти. Серед них Марина Іванченко, Юлія Король, Наталія Панченко, Сергій Матвієнко. І про їхню роботу колеги, пацієнти відгукуються лише похвально.

- Як трактує медицина, тіло людини і душа поєднані особливо тісно. І коли є гармонія між ними, то й хвороби не такі страшні. Чи вірите у Всевишнього?

- У радянські часи нас виховували атеїстами, за теорією Дарвіна. Але з роками, набивши ґуль у житті, усвідомлюєш, що Бог є. Хоча я й не знаю всіх церковних правил, звичаїв, але стараюся жити за прописними Божими істинами. Допомогти людині у скрутну хвилину, зробити щось приємне - це суть людського буття. Та й взагалі без Бога в душі не можна бути зразковим лікарем. Де­кіль­­ка років тому в ЦРЛ ми від­крили церкву, де раз на тиждень проводить службу отець Георгій. Люди охоче сповіду­ють­ся, просять у Святих отців здоров'я.

- З обов'язку служби вам більше доводиться займатися організаторською роботою. Чи не втрачаються від цього професійні навики?

- Лікар, незважаючи на посаду, завжди має бути у формі. Тому я продовжую практику, веду хворих у палатах. Постійно підвищую свій професійний рівень, вчуся, де тільки є можливість, слідкую за новинками. Як і всі лікарі, періодично захищаю свої знання перед атестаційною комісією. Та інакше керівнику колективу й не можна, бо, щоб вчити підлеглих, повинен сам знати та вміти.

- Розкажіть, будь ласка, про свою сім'ю. Як складаються стосунки, що вас об'єднує?

- Із чоловіком Володимиром Васильовичем (нині він працює завідуючим відділенням швидкої допомоги) ми побралися після закінчення третього курсу інституту. Виростили дочку Вікторію. Коли її запитали, яку професію хоче обрати, то вона, не роздумуючи, відповіла: "Виросла в лікарських кабінетах, бавилася бинтами, йодом, а ви запитуєте, ким буду? Звісно, пі­ду вашою стежкою". Нині вона лікар дерматолог-венеролог. Закінчила клінічну ординатуру Академії медичних наук України, працює в Сумах, навчається в аспірантурі. Живемо дружно, об'єднує те, що робимо одну добру справу, обері­гаємо здоров'я людей.

- Доводилося чути, що в ке­рів­ному апараті лікарні прижився матріархат. Підбирали собі заступників залежно від статі чи за діловими якостями?

- І так, і ні. Жінки народжу­ють дітей і далі ведуть їх по життю, навчають, виховують. Саме їм властиво пройматися чужим болем. Вони відзначаються теплотою сердець, рук. Але головне у підборі кадрів - професійна майстерність, бажання трудитися. Тільки похвальні слова можу сказати на адресу колег. Це заступники головного лікаря Л.А. Жидкова, В.П. Панченко, Н.А. Скорик, Л.І. Дрофа, завідуюча центральною поліклінікою Н.А. Охонченко.

- Валентино Василівно, Ви неодноразово обиралися депутатом обласної, районної рад. Отож причетні до політики. Чому ми майже за дев'ятнадцять років незалежності так  і не змогли вибратися з бідності та всіх інших негараздів?

- Нині вживаною і, я думаю, правильною є теза: народ обирає таких правителів, яких за­служив. П'ять років тому молоді люди (та й старенькі) стояли на морозі, мерзли не за подачки, а за ідею, надіялися, що отримають демократію, справедливість, краще життя. Але ж їх обманули. Зрада - гірше від бідності, від неї ще довго люди не оговтаються. А зневіра, апатія - це тяжка хвороба суспільства, яка піддається лише тривалому лікуванню. Перед виборами кандидати обі­цяють ощасливити всіх і вся. А нам би тут не бігти до урн, а сісти та подумати: а за які кошти підвищаться зарплати, пен­сії, посипляться інші блага, якщо країна, за висловлюванням авторитетних мужів, стоїть на межі дефолту? Отож поки що потрібно надіятися не на державу, а на самих себе, на власні сили.

- Життя щодня ставить нові завдання. Виникають вони і в роботі ЦРЛ. Яка з проблем потребує негайного вирішення?

- Обладнати приміщення дитячої поліклініки, що знаходиться на вул. Щучки. Сьогодні прийом дітей ведеться в тісному, не пристосованому будинку. І це при тому, що хлопчиків та дівчаток до 18 років у нашому регіоні нараховується більше 16 тисяч. Отож найперше завдання - відремонтувати приміщення під дитячу полі­клі­ніку, а паралельно слід думати і про обладнання.

- Багато сил, старань та часу забирає робота. Але ж бувають і години відпочинку. Чим займаєтеся? Які маєте уподобання?

- Найбільше захоплюють квіти. Вдома на 10 сотках землі влітку все потопає у райдужних кольорах. Люблю поратися на кухні, готувати вишукані страви рідним, гостям. Маю ще й, напевно, більш чоловіче захоплення - водити автомобіль, особливо ж люблю проїхатися з вітерцем. Слідкую за періодикою, люблю читати. Але коли з головою поринаєш у ро­боту, то таких вільних годин випадає зовсім мало.

- Ви себе вважаєте щасливою людиною?

- Так. Робота подобається, ви­коную її з бажанням. Щось виходить, щось - ні. Але частіше такі "збої" виникають через об'єктивні причини, незалежні ні від мене, ні від колективу. Будь-якою ціною стараємося їх виправити. Маю добрі сімейні сто­сунки, багато щирих, не­зрад­ливих друзів. А це - най­більший скарб.

- На порозі свято славного жіноцтва. А у Вашому "відом­стві" їх працює більше, ніж чоловіків. Чого хочете побажати?

- Як лікар, то найперше зичу міцного здоров'я, а ще радості, любові, впевненості в своїх силах. Відчувати значимість жін­ки-матері в суспільстві і високо нести це звання.

- Спасибі за розмову.

Інтерв'ю записав

Микола ЛАВРИК.

 

Додати коментар

Увага! Якщо Ви не зареєстрований користувач, то можуть виникнути проблеми з коментуванням, пов'язані з тим, що ім'я, під яким Ви хочете залишити коментар, вже належить зареєстрованому користувачеві. Будь ласка, зареєструйтесь або виберіть більш унікальне ім'я.

Захисний код
Оновити

 

Вісті Роменщини
Тандем прес

Погода. Ромни

Календар

Випадкове фото

Юний орел
Юний орел

Вхід на Ромни. інфо



Оголошення