Ромны. Romny. Ромни. інфо

In order to view this page you need Flash Player 9+ support!

Get Adobe Flash player

Ромни.інфо Вісті Роменщини З історії адміністративно-територіального поділу Роменщини
З історії адміністративно-територіального поділу Роменщини
Вісті Роменщини
Субота, 09 лютого 2013, 21:45      Ромни, Сумська область
У зв’язку з об’єднанням обласних промислових і обласних сільських Рад депутатів трудящих, що діяли окремо з листопада 1962 року, 4 січня 1965 року Президія Верховної Ради УРСР видала Указ “Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР”, відповідно до якого в Україні було утворено 394 райони. 

Цим указом, зокрема, у Чер­ні­гівській області утворено Срібнянський район, до складу якого увійшли: територія Варвинського району (район ліквідовано), більша частина Талалаївського району Сумської області (район ліквідовано), частина території Прилуцького району, а також Новогребельська, Ярошівська, Волошнівська, Хоминцівська сільради Роменського району. Решту сільрад Талалаївського району – Галківську, Ведмежівську, Великобубнівську, Ріпчанську, Гришинську – передано в підпорядкування Роменському району.

4 січня текст указу оголосили по радіо, 5 січня – опублікували в газетах. Він став великою несподіванкою. Щоправда, після відставки М.С. Хрущова ходили чутки про зміни адміністративного поділу. Здивуванню і обуренню не було меж. Таке адміністративне утворення, зліплене з різних областей і районів, відразу ж здалося нежиттє­здатним. Його не схвалювали ні чернігівці, ні мешканці Роменщини.

Населення чотирьох названих вище сільрад, віддалених від райцентру, вважало, що якщо їх і відривати від Роменщини, то приєднувати тільки до Лохвицького району. Але їхньої думки ніхто не питав, все робилося таємно.

Після ознайомлення зі змістом указу я вирішив звернутися від імені населення до Президії Верховної Ради УРСР із заявою про недоцільність відриву від Роменщини названої в указі частини сільрад. Вони історично й економічно тяжіли до Роменщини, склалися традиційні зв’язки, дороги з твердим покриттям ведуть до райцентру, залізниці, складів, лікарень. До Срібного ж – 50 км і жодного метра твердих доріг.

Я зателефонував голові колгоспу “Червоний партизан” (с. Ярошівка) М.І. Губському. Він запропонував їхати в Київ на прийом до заступника Голови Президії Верховної Ради УРСР С.А. Ковпака й вручити йому заяву. Погодився їхати в Київ і голова колгоспу ім. Мічуріна (с. Голінка) О.А. Понпа. Я підготував заяву, яка закінчувалася проханням від імені громади до Президії Верховної ради УРСР внести зміни до указу й залишити названі сільради у складі Роменщини. Для підтвердження прохання ми пропонували негайно провести збори громадян. Заяву підписали всі п’ять голів колгоспів і чотири голови сільрад.

Для виконання указу було створено оргкомітет із представників Чернігівщини, які попередили нас, щоб нікуди не писали і не подавали клопотання, бо, мовляв, указ це не змінить. Тому поїздка готувалася таємно.

7 січня на Різдво ми вирушили до Києва. Наступного дня з’явилися в Президії Верховної ради УРСР. Референт направив до завідуючого від­ділом із питань адміністративно-територіального поділу В.Є. Нижника.

Колишній секретар Президії Верховної Ради УРСР і партизанський командир Василь Єрмолайович прийняв нас привітно, вислухав уважно. На столі з’явилася карта Чернігівської та Сумської областей. Він хотів переконатися, наскільки наші докази аргументовані, чи заслуговують вони довіри, тому висував контрдокази. Часом здавалося, що ми марно приїхали. Воно так би й сталося, якби на місці В.Є. Нижника сидів типовий чиновник. На прощання Василь Єрмолайович повідомив, що в Президії Верховної Ради УРСР передбачали, що при підготовці реорганізації райо­нів могли не врахувати істотні фактори, які викличуть масове невдоволення населення і тому, як виняток, можуть бути внесені зміни до указу від 4 січня 1965 року. Забравши заяву, він дав зрозуміти, що постарається допомогти. Забі­гаючи наперед, скажу, що ця благородна людина зробила все можливе, щоб задовольнити прохання людей.

Їхали додому з надією. Повернувшись до своїх господарств, ми ініціювали масове написання заяв до Президії Верховної Ради УРСР від різних категорій громадян: робітників, службовців, колгоспників, пенсіонерів, молоді, щоб підкріпити наше прохання.

В оргкомітет із формування нового району входили особи, яким гарантували керівні посади, тому вони старалися погасити невдоволення, поспішали. Спочатку скликали організаційну партійну конференцію. Тоді наша делегація вперше прибула до Срібного й побачила занедбане село, де немає можливостей навіть пристойно розмістити районні установи, організації, служби. Під час обговорення порядку денного першими “повстали” делегати Варвинської парторганізації, запропонувавши доповнити його пунктом про недоціль­ність утворення Срібнянського району в таких межах. Їх підтримали делегати з Прилуччини і Талалаївщини. Наші делегати мовчали, сподіваючись на позитивні результати поїздки в Київ. Дискусія тривала довго. Секретар Чернігівського обкому партії Демидов вдався до прямих погроз, різкого тону. Пропозицію не прийняли. Але на цьому протистояння не закінчилося. Обираючи керівні органи, велика частина делегатів на знак протесту вирішила викреслювати в бюлетенях всі кандидатури. Проте оргкомітет передбачив такий розвиток подій, тому утворив “свою” лічильну команду, унеможливив таємне голосування. Після перерви лічильна комісія оголосила результати виборів: 6 кандидатур забалотовано, решта одержала “проти” 40-45%. У більшості делегатів це викликало сумніви, що й такі відсотки “підправлено”.

Вдруге наша поїздка в Срібне відбулася на нараду передовиків сільського господарства, де підбивалися під­сумки господарювання за 1964 рік. Виявилося, що господарства, які в Роменському райо­ні вважалися відсталими, мали серед господарств новоствореного району значно вищі виробничі показники. На нараді обрали делегатів на республіканську нараду передовиків сільського господарства від Чернігівської області, серед них і М.І. Губського.

Керівників “нової” Роменщини задовольняло, що по­збулися віддалених і відстаючих господарств. Вони лише спостерігали, як ми боролися за справедливість, не вірили, що вона переможе.

На початку лютого делегація Чернігівщини приїхала до Києва на нараду передовиків сільського господарства. М.І. Губський перш за все пішов до вже знайомого приміщення Верховної Ради УРСР, знайшов В.Є. Нижника. Василь Єрмолайович показав купу листів наших земляків і сказав:

– Президія Верховної Ради УРСР внесла зміни до свого указу і залишила названі в заяві сільради в складі Ромен­ського району. Указ про зміни набрав чинності, але публікуватися не буде.

Василь Нижник порадив Губському розшукати делегацію Сумської області, представитись її керівництву й працювати вже в її складі.

Так закінчилося перебування протягом місяця в складі Срібнянського району, яке в народі назвали “тимчасовою окупацією”. У березні 1965 року відбулися вибори до міс­цевих рад народних депутатів.

Недовго проіснувала нежиттєздатна структура. Через рік відновили Варвинський, а також Талалаївський райони вже без 6 сільрад, переданих Роменщині. Решта території залишилася Срібнянському району.

У 1967 році, коли я вже працював заступником голови Роменського райвиконкому, в неофіційній бесіді із заступником голови Сумського облвиконкому М.П. Мазуленком дізнався докладніше про історію невдалого варіанту адміністративно-територіальної реформи. В грудні 1964 року його і секретаря обкому партії О.І. Іщенка викликали до другого секретаря ЦК Компартії України М.О. Соболя. Там во­ни дізналися, що відповідно до листопадового (1964 р.) Пленуму ЦК Компартії України будуть внесені зміни в адміністративне районування. М.О. Соболь олівцем окреслив на карті контури нового Срібнянського району і сказав при цьому, що це буде великий перспективний сільськогосподарський район, а Роменщина матиме правильну конфігурацію з рівновіддаленими від райцентру межами.

– Ми зрозуміли, – сказав на закінчення М.П. Мазуленко, – що все вже вирішено без нас і погодились, поставивши свої підписи на карті.

Ось так було. Це наша історія, її не можна судити, її треба вивчати, знати й розуміти, а не розглядати з висоти сьогодення.

Віктор ЛИТОВКА,

колишній голова колгоспу

ім. Кірова (1959-1967 рр.).

 
Вісті Роменщини
Тандем прес

Погода. Ромни

Календар

Випадкове фото

Псел
Псел