Ромны. Romny. Ромни. інфо

Ромни.інфо Вісті Роменщини Беcсарабка – село козацьке
Беcсарабка – село козацьке
Вісті Роменщини
Середа, 16 квітня 2014, 20:47      Ромни, Сумська область
Немов у казці, серед розкішних садів визирають будинки, навкруги рівні поля, густі ліси, а ще далі ставки. Саме в такому куточку природи сховалося невеличке село Беcсарабка – тихе, затишне й мальовниче. 

Про походження назви місцини існує легенда, згідно якої в цьому місці колись осіли вихідці з Бессарабії. Згодом до них приєдналися жителі навколишніх хуторів. Із невеликого поселення виросло ціле село. За офіційною версією, яку ми почули з вуст Григорія Тихоновича Спориша, нині покійного, назва походить від воєводи на ім’я Бесараб. Саме він отримав під час розподілу при цариці Катерині ІІ землю, на якій поставив свою хатину. Навколо цього місця й розрослася Беcсарабка.

Серед жителів села переважали козаки – Яковенки. До речі, за даними Роменського краєзнавчого музею, «відома з минулих віків Беcсарабка у 1910 році мала 105 мешканців, у більшості козацького походження. Як і в сусідньому Смілому, в Бессарабці було розвинуте швецьке ремесло».

Історія села – не лише віхи, що відмічають події, сухі рядки прожитих років. Це, перш за все, люди з їх тривогами, радощами й успіхами, надіями і сподіваннями. Вони є справжньою окрасою місцини. Мешканці краю все життя чесно працювали, виховували дітей, розбудовували малу Батьківщину. Ми бачимо їх щодня – скромних, щирих і благородних. Селяни не звикли до слави, але тяжкий щоденний труд, тернисті стежини життя – то джерело людської мудрості та самовідданості.

Мережива їх непростих доль і є тими ниточками історії, які намагалися дослідити члени історико-краєзнавчого гуртка. Ми спробували доторкнутися до цього легкого серпанку, осягнути незбагненну таїну любові до рідного й земного, велич вічного поклику до прабатьківської землі. Кожна зустріч була особливою, цікавою та неповторною.

Щиро вітало нас подружжя Анциборів – Іван Іванович і Ніна Сергіївна. З перших хвилин зустрічі глава сім’ї вразив феноменальною пам’яттю. На 75-му році життя виразно, жодного разу «не збившись», прочитати на одному подиху від початку до кінця «Песнь о вещем Олеге» – це викликає навіть не здивування, а захоплення. І далі, розмовляючи з дідусем та його дружиною, ми дізналися багато нового про історію села, його мешканців.

Євдокія Іванівна Спориш із любов’ю згадувала свого чоловіка Миколу Івановича, з гордістю розповідала про своїх трьох синів: Володимира, Анатолія та Миколу – успішних, талановитих.

Шестеро дітей народила й виховала разом із чоловіком Галина Фролівна Сахнюк, яка походить зі старовинного козацького роду Левадних. Жінка повідала нам історію свого батька Фрола Андрійовича Левадного, 1895 року народження. Його, як активіста, повісили фашисти в роки війни.

45 років трудового стажу за плечима в Григорія Дмитровича Дихна. Він та його дружина Ганна Михайлівна говорили про колгоспні будні, здобутки працівників комплексної бригади № 2, яка входила до колишнього колгоспу «Правда», очолюваного Іваном Півтораком. Про страшні роки Голодомору 1932-1933 років згадувала найстаріша жителька села Марія Григорівна Ярмоленко, народжена далекого 1916 року.

Із вуст Тетяни Іванівни Бражник записали кілька народних пісень: «Іди, іди, сину, іди, не барися», «У суботу пізненько, в неділю раненько», «А всі гори зеленіють, де багато жита сіють». Анатолія Михайловича Козака добре знають не лише в Бессарабці, а й у Басівці, Вощилисі, Коритищі та багатьох інших куточках краю. Колись йому стоячи аплодували і на районній, і обласній, і навіть столичній сценах, бо як артист-аматор брав участь у багатьох конкурсах, оглядах художньої самодіяльності. Анатолій Михайлович дуже виразно, красиво декламував. Та не лише акторські здібності має цей талановитий чоловік. Він прекрасно малює, випалює по дереву. Його роботи можна зустріти будь-де: в будинках односельців, Басівській школі, де навчався, а згодом працював лаборантом, у якій вчителювала його мама Галина Дмитрівна і зараз викладає його дружина Лідія Володимирівна.

Пішли вже за вічну межу ветерани Великої Вітчизняної війни, учасники бойових дій Іван Іванович Півторак – кавалер п’яти орденів: «Ордена Вітчизняної війни» першого ступеня, «Ордена Богдана Хмельницького», двох орденів Трудового Червоного Прапора, «Ордена Жовтневої революції», Григорій Дмитрович Король – учасник форсування Дніпра, Григорій Якович Ротань, Василь Григорович Шкрябун, Яків Ксенофонтович Чижан. Спогади про їх бойові будні, жорстокі битви, записані членами гуртка, ще довго будуть нагадувати про сувору, тяжку правду тої війни. Пам’ять про неї завжди лишиться живою, бо доносить через десятиліття героїзм, непохитну стійкість, мужність і силу духу воїнів-визволителів.

Перемога далася нашому народу нелегко. Жорстока кровопролитна битва залишила трагічний слід у кожному місті, селі, родині. В Беcсарабці загинули на фронтах, пропали безвісти, померли від ран і хвороб у госпіталях, на полі битви, в полоні, розстріляні як активісти на окупованій території 38 чоловік. Пам’яттю про них є Меморіальна дошка з іменами  воїнів, які віддали життя в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр., розташована в центрі Басівки.

Наше село, хоч маленьке й не таке заможне, як інші, хай не таке відоме, але воно живе і ще довго буде сяяти перлиною на картах Роменщини, Сумщини, України.

Ольга ГЛУШЕНКО,

керівник історико-краєзнавчого гуртка  «Світанок» районного ЦДЮТ.

 

Додати коментар

Увага! Якщо Ви не зареєстрований користувач, то можуть виникнути проблеми з коментуванням, пов'язані з тим, що ім'я, під яким Ви хочете залишити коментар, вже належить зареєстрованому користувачеві. Будь ласка, зареєструйтесь або виберіть більш унікальне ім'я.

Захисний код
Оновити

 

Вісті Роменщини
Тандем прес

Погода. Ромни

Календар

Випадкове фото

Земська лікарня
Земська лікарня

Вхід на Ромни. інфо



Оголошення