Александр Коваленко человек из легенды 

Факт участие нашего земляка, роменчанина  Александра Коваленко, в восстании на броненосце «Потемкин» в далеком 1905 году много лет замалчивался в исторических повествованиях советской эпохи, но только теперь он стал известен широкому кругу читателей.

Гетьманьський період ми виділяємо осібно, бо обставини історичні складаються так, що Україна у цю добу стає більш-менш незалежною, власть гетьманська стає самостійніша; до України звертаються чужоземни володарі та чужоземні держави, як до рівні, і народ Український, хоч і перебуває тяжке лихоліття через безнастанні войовничі наскоки, походи та бойовища, котрі не давали ходити коло хліборобства і тим нищили людей, та не про те була й думка у ті криваві часи. Народ, котрий шукає волі, домагається, щоб коли не собі, то хоч дітям цого легче стало жити, забуває за що-денні потреби і живе тільки надією на кращу долю. Для того, щоб добитися такого самостійного вільного, кращого життя, потрібні були великі люде, котрі здужали б зректися самі себе, змогли б забути усе задля добра свойому рідному краєві. Та, на превеликий жаль, під той час, під ту годину, таких людей не трапилось у нас, а ті, що орудовали у ту добу, більш шукали своєї власної вигоди, а за своїх менших братів-поспільство мало гадали, мало пеклувалися, або й зовсім не дбали.

СEВЕРИН ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

(30.03.1943-29.05.2004)

Кавалерідзе Іван Петрович

(1887-1978)

скульптор, кінорежисер, драматург

Народився 14 квітня 1887 року на хуторі Ладанському (тепер село Новопетрівка Роменського району Сумської області). Походив він із давнього грузинського роду, батько його, Васо Кхварідзе, був переселений російською владою у середині ХIХ століття, після закінчення Кавказької війни, на Полтавщину. Дитинство Кавалерідзе минало в селі Талалаївці, де він навчався у початковій земській школі. 1899 року, після трьох років навчання в земській школі, його забрав до Києва дядько, художник і археолог, хранитель скіфського відділу Київського археологічного музею Сергій Мазаракі. Він добре знав І.Рєпіна, приятелював з А.Куїнджі, в його домі часто бували артисти Київського оперного театру, художники П.Мартинович, О.Сластьон, І.Селезньов, С.Васильківський, С.Світославський, Ф.Красицький, І.Труш. Творча атмосфера в домі Сергія Мазаракі сприяла формуванню смаків і творчих захоплень юнака.

Заслужений артист РРФСР (1935). Народний артист Української РСР (1971).

Народився 15 (27) грудня 1885 р. в м. Кобеляки Полтавської губернії. Був батраком, пічником, досконало володів спеціальністю каменяря. Ні акторської, ні музичної освіти не мав. З 1905 р. жив в м. Ромни Сумської області. З того ж року - артист самодіяльності, з 1910 р. - актор Роменського народного музично-драматичного театру. У 1918 р. участовал в будівництві пам'ятника Тарасу Шевченку і пам'ятника "Жертвам революції" в Ромнах. У 1928 р. прямо з депо, де він працював, був відкликаний режисером Іваном Кавалерідзе до Одеси для зйомок на Одеській кінофабриці. У 1929 р. вийшов перший фільм за участю Шкурата - "Злива", в якій він виконав роль Івана. У тому ж 1929 р. Степан Шкурат познайомився з режисером Олександром Довженко, що запросив його на роль Опанаса Трубенко в кінофільм "Земля". Актор так входив в образ, що плакав на зйомках похоронів сина Опанаса Василя як на справжніх похоронах і не слухав напученням, що це тільки акторська гра... Довженко вважав Шкурата уособленням образу українського селянина і знімав Степана Шкурата в своїх подальших фільмах - "Іван" (1932), "Аероград" (1935), "Щорс" (1939). Однією з помітних робіт актора стала роль денщика Потапова в знаменитому фільмі братів Васильевих "Чапаєв" (1934). У 1935 р. Шкурату було привласнене звання "Народний артист РРФСР". У тому ж році Іван Кавалерідзе запросив Шкурата на зйомки фільму "Наталка-полтавка" (по опері Н.Лысенко) на "молоду" для нього роль Міколи. Степан Йосипович довго сумнівався. Потім, порадившись з Кавалерідзе, погодився. Фільм вийшов на екрани в 1936 р. і 21 день не сходило з екранів в Америці, що було своєрідним рекордом. Проти його участі у фільмі-опері того ж Кавалерідзе "Запорожець за Дунаєм" (по однойменній опері С.Гулак-Артемовского) були деякі заперечення - хотіли узяти оперного співака, - але Шкурат пройшов спеціальний оперний курс навчання, витримав іспит і у результаті отримав роль. Таку могутню дію надавав його драматичний талант і голос.

Про бандуриста з міста Ромен, що на Сумщині, я довідався зі статті О. Правдюка в журналі “Народна творчість та етнографія” (ч. 5, 1968 р.). Тому, плануючи свою мандрівку по Україні на літо 1969 року, намітив відвідати і Ромен. 6 червня того року в Роменському краєзнавчому музеї я познайомився із завідувачем відділу середньовіччя поетом Данилом Кулиняком, який, як виявилося, був добре знайомий з Адамцевичем (перед тим деякий час у його оселі квартирував). Кулиняк з охотою запропонував відвести мене до бандуриста. Дорогою попередив, що Адамцевич має складний характер, тому радив бути обережним і дипломатичним у спілкуванні з ним.
Євген Олександрович разом із дружиною Лідією Дмитрівною жили у власній хатці біля залізничної колії Ромен – Ромодан. Мали трьох дорослих дочок і онуків, але далеко від Ромна.

Ромен! Ромен!.. Крізь
сивий дим твій
Я бачу щит і меч твій
над Сулою
П. Ключина

    За однією з гіпотез назва міста походить від назви річки Ромен, яку за повноводність величали Великий Ромен.