Ромны. Romny. Ромни. інфо

In order to view this page you need Flash Player 9+ support!

Get Adobe Flash player

Ромни.інфо Тандем пресс Творити в темряві
Творити в темряві
Тандем-пресс
Четвер, 20 серпня 2009, 12:30      Ромни, Сумська область

 

Олександр Триус народився 31 серпня 1967 року в РомнахЩо робить людина, коли втрачає зір? Намагається адаптуватися до нових умов життя у вічній темряві або навпаки – пасивно пливе за течією і постійно скаржиться на долю. Можливий й інший варіант – людина починає опановувати музичні інструменти, не знаючи нотної грамоти.

 

Олександр Триус ріс звичайним хлопчиком, спостерігав за дядьком мого батька, котрий виготовляв струнні інструменти, заслухувався співом бабусі. Олександр мав гарний слух, часто чув мелодію у шелесті листя, співі пташок, течії річки. У дитинстві робив пищик із стебла кульбаби, уявляв себе барабанщиком, граючи спицями для в’язання на книжках.

 

- Пане Олександре, як у Вашому житті з’явилася музика?

 

У 7 років мені подарували дитячий акордеон, сам підбирав мелодії, слухав, як грають інші і повторював за ними. У школі я грав у духовому оркестрі та естрадному ансамблі на ударних. Чесно скажу, я мав погану поведінку і був далеко не найкращим учнем.  Потім вивчився на електромонтажника, але через поганий зір не міг влаштуватися за спеціальністю. У 1980-82 роках самотужки опанував гітару. Тоді ж почав писати пісні в стилі шансон. Ми з хлопцями навіть записали свої пісні на пластинку, яка користувалася популярністю. Для кожного музиканта це є найціннішим визнанням його творчості. Граю я лише двома пальцями, бо через травму порвав зв’язки на пальцях  правої руки.

 

- А бандуру Ви опанували лише згодом?

 

На бандурі я вчився грати самостійно. Мені давно подобалося звучання цього інструменту, але довго не міг знайти бандуру. Коли я звертався до когось із бандуристів з проханням навчити мене грі на інструменті, то Микола Мошик мені відповів дуже просто: «Бери і грай!». Тоді мене здивувала його відповідь, адже як можна грати на бандурі, якщо не маєш вчителя. А потім склалося так, що опановував інструмент сам. Валентин Заворотько був відомим роменським бандуристом. Він мені багато розповідав про роменських кобзарів.  Я попросив його навчити мене грати. Однак  цього не сталося. Спочатку ми з ним довго працювали над виглядом старої бандури, півтора місяці приводили її до ладу, ремонтували. А 26 грудня 2008 року він помер, проживши 83 роки. Тож довелося мені вчити бандуру самому. Прослухував записи гри на бандурі і намагався відтворити той самий звук.

 

- У Ромнах Вас знають як барда – виконавця авторської пісні. В яких конкурсах Ви брали участь?

 

На Всеукраїнському фестивалі серед інвалідів у 2003 році зайняв перше місце в номінації «Авторська пісня». Постійно беру участь у регіональних конкурсах, цього літа їздив на фестиваль «Козацький родослав» у Конотопі. Раніше були конкурси «Весна-1989», «Весна-1990», звідти я теж часто повертався переможцем або призером. На першій Калнишевій раді теж мене нагородили за призове місце. В ході співпраці з козаками мене почали оголошувати перед виступами кобзарем, хоча тоді я ще не грав на бандурі. Це дало мені поштовх, щоб все таки опанувати інструмент.

 

- Пане Олександре, в якості бандуриста і автора дум Ви вже виступали на конкурсах?

 

Оскільки я навчився гри на бандурі лише рік тому, ще не встиг підготуватися до виступу на конкурсі. Із готових творів маю думу про Україну, Калнишевського, Заворотька. Маю й інші твори, але їх ще треба покласти на музику. Роменщина вважається колискою кобзарів, хоча зараз на всю Сумську область залишилося тільки два бандуриста –Микола Мошик у Сумах і я в Ромнах.

 

- Чим Ви займаєтеся окрім музики?  

 

Я зараз на пенсії за інвалідністю, займаюся домашнім господарством, городом, куховарю. Раніше навіть хліб пік.  Багато уваги приділяю своїй доні Владі. Вона піде в третій клас, вчиться також у музичній школі, вчителі її хвалять. Саме дочка супроводжує мене на всілякі заходи і зустрічі. Також працюю за комп’ютером. У мене встановлена спеціальна програма для незрячих, з допомогою якої озвучується все, що відображено на екрані. Тому і можу виходити в Інтернет, користуватися електронною поштою.

 

- Я знаю, що Ви граєте не на власній бандурі, а на інструменті із музичної школи. Там зараз вчать грі на ній?

 

На жаль, ні. У цьому році остаточно закрили клас бандури. Залишилося лише 9 інструментів, вік яких перевалив за 40 років.

 

- Кого із музикантів ви вважаєте своїм кумиром?

 

Як кобзар дуже поважаю Євгена Адамцевича, відомого роменського кобзаря. Мені дуже подобається стиль гри на гітарі нашої відомої співачки Любові Усової. Я намагався її наслідувати, завдяки їй обрав саме бардівську пісню. На мою думку, це дуже талановита жінка з непростою долею. На святкуванні її 55-річному ювілею я їй зізнався, що захопився музикою саме завдяки її впливу. І вважаю її своєю хрещеною мамою в музиці.

 

- Як до Вашого захоплення музикою ставиться дружина? Ви прислухаєтеся до її думки?

 

Дружина є першим слухачем усіх моїх пісень. І про кожен твір вона висловлює свою думку. Але якщо її позиція не співпадає з моєю, я залишу в силі своє авторське бачення твору. А зараз все частіше мене оцінює дочка Владислава. У неї тонкий музичний слух і вона гарно грає на фортепіано.

 

- Із втратою зору у Вас загострилися інші відчуття?

 

Повністю осліп я 9 червня 2003 року на нервовому грунті. Спершу я почував себе дуже погано, мені здавалося, що життя закінчилося, в голові крутилися різні песимістичні думки. Тривалий час лежав у лікарні, де згодом почав розуміти, що насправді моє становище не є безвихідним. Наприклад, разом зі мною в палаті лежав чоловік, якого паралізувало. Він не міг самостійно рухатися, їсти, тобто став повністю залежним від інших. А я втратив лише зір, решта тіла функціонувала як і раніше. Саме тоді я збагнув, що головним для мене є відчуття свободи, щоб ні від кого не залежати. І поступово зажив цілком повноцінним життям. Моя донька замінює мені очі, коли це потрібно. А до магазина, Владиної школи чи аптеки можу дійти сам, вивчив вже ці маршрути на пам'ять. З втратою зору моє існування не припинило бути повноцінним. А решта почуттів зараз стали більш розвинутими, особливо слух.

 

Прес-досьє

 

Олександр Триус народився 31 серпня 1967 року в Ромнах. Музику любить з дитинства, грає на гітарі, бандурі, кобзі, сопілці, фортепіано. Навчався в 11 школі, потім – у ПТУ на факультеті електро-монтажника. Але через вади зору не зміг влаштуватися на роботу. у 1986-88 роках служив у збройних силах СРСР. Потім певний час працював на заводі «Поліграфмаш» слюсарем-сантехніком. Зараз – на пенсії.

 

 

Погода. Ромни

Календар

Випадкове фото

3
3